Розділ «Острови в океані»

— Ні, сер.

Томас Хадсон уважно подивився на нього.

— Як ти сказав, Віллі?

— Ні, сер. Хіба ви не чули, сер?

— Гаразд, — мовив Томас Хадсон. — Я почув тебе двічі. А ти затям те, що я скажу, з одного разу. Іди вниз і прибери як слід у камбузі. Тоді піднімайся на ніс, щоб я тебе добре бачив, і стій напоготові біля якоря.

— Слухаюсь, сер, — сказав Віллі. — Я недобре себе почуваю, сер.

— К бісовій матері твоє самопочуття, морський законознавцю. Якщо ти недобре себе почуваєш, то скоро почуватимеш себе ще гірше.

— Слухаюсь, сер, — сказав Віллі. — Я недобре себе почуваю, сер. Мені треба б до суднового лікаря.

— Пошукай його на носі. Коли проходитимеш там, постукай у перші двері, побачиш, чи він є.

— Саме так я й думав, сер.

— Що ти думав?

— Нічого, сер.

— П'яний як чіп, — сказав Генрі.

— Ні, не те, — заперечив Томас Хадсон. — Він таки п'є, Але це ближче до потьмарення.

— Він уже давно якийсь чудний, — зауважив Ара. — Але він і завжди був чудний. Жоден з нас не перетерпів стільки, скільки він. А от я взагалі нічого не перетерпів.

— Том теж чимало перетерпів, — мовив Генрі. — А проте п'є холодний чай.

— Ну, годі вже страхіть і нісенітниць, — сказав Томас Хадсон. — Нічого я не перетерпів, а холодний чай дуже люблю.

— Я ніколи цього не помічав.

— Людина завжди відкриває для себе щось нове, Генрі. Катер уже майже порівнявся з маяком, і Томас Хадсон бачив скелю, яку треба було обминути, та й розмову цю вважав пустопорожньою.

— Слухай, Аро, піди й ти на ніс, подивись, як він там. І взагалі побудь коло нього. А ти, Генрі, вибери снасті. Джордже, ти йди до Антоніо і поможи йому спустити шлюпку. Можеш поїхати з ним, якщо він захоче тебе взяти.