Розділ «Острови в океані»

— Те, що його вже немає на світі.

— Ну, не впадайте в розпач, Томмі. Згадуйте Тома таким, яким він був. Веселим, променистим, багатонадійним. Немає сенсу впадати в розпач.

— Аніякісінького, — сказав Томас Хадсон. — Отож не впадаймо в розпач.

— Я радий, що ви згодні зі мною. Дуже приємно було поговорити про нього. І страшенно тяжко почути цю сумну новину. Але я певен, що ви здолаєте своє горе так само мужньо, як і я, хоч вам, батькові, це, звичайно, в тисячу разів важче. На чому він літав?

— На «спітфайрі».

— А, на «спіті». От я тепер і уявлятиму його собі в кабіні «спіті».

— Чи не забагато клопоту для вас?

— Ні-ні, який там клопіт. Я бачив їх у кіно. До того ж маю кілька книжок про англійську авіацію, і ми одержуємо бюлетені Британського інформаційного бюро. Там, знаєте, є дуже цікаві матеріали. Я виразно уявляю собі, який він мав вигляд. Напевно, в рятувальній куртці, з парашутом, у льотному спорядженні й важких черевиках. Можу детально його змалювати. Ну, а тепер мені час додому обідати. Може, й ви зі мною? Лютеція буде дуже рада вас бачити.

— Ні, дякую. Я маю зустрітися тут з одним знайомим.

— До побачення, друже, — сказав Ігнасіо Натера Ревельйо. — Я певен, що ви триматиметесь, як належить мужчині.

— З вашою великодушною допомогою.

— Та ні, яка там великодушність. Просто я любив Тома. Як і ви. Як і ми всі.

— Дякую за питво.

— Колись я у вас його відіграю.

Він пішов до виходу. А на його місце біля стойки до Хадсона присунувся один з його екіпажу. То був смаглявий молодик, з коротко підстриженим кучерявим чорним волоссям і трохи одвислою повікою над лівим оком; воно було штучне, але майже не вирізнялося на обличчі, бо уряд обдарував його власника чотирма різними очима: дуже червоним, трохи почервонілим, злегка затуманеним і зовсім чистим. На той час він мав у очниці трохи почервоніле й був уже напідпитку.

— Привіт, Томе. Коли ти повернувся?

— Вчора. — А тоді повільно, майже не ворушачи губами: — Тихо, ти. Не ламай комедії.

— Та ні, що ти. Просто я трохи випив. А коли мені розпорють черево, то побачать на моїй печінці напис: «Цілком таємно». Я король суворої таємниці. І ти це знаєш. Слухай, Томе, я оце стояв тут за тим підробленим англійцем і хоч-не-хоч усе чув. То твій Томмі загинув?

— Так.

— От паскудство, — сказав молодик. — Паскудство, та й годі.