Розділ «Острови в океані»

— Ви не програли ніяких грошей. Тільки питво.

— Я маю звичай платити за нього.

— Ігнасіо, — мовив Томас Хадсон. — Це вже втретє сьогодні ви говорите такі речі, які починають мене дратувати.

— Та я й сам роздратований. Нехай би з вами хтось так брутально повівся, як той ваш клятий посол зі мною.

— Кажу вам, я не хочу про це чути.

— Ось ви який. А кажете, я вас дратую. Слухайте, Томасе. Ми ж з вами добрі друзі. Я вже багато років знаю вас і вашого Тома. До речі, як він там?

— Він загинув.

— Пробачте, я не знав.

— Нема за що, — сказав Томас Хадсон. — Випиймо, я вас частую.

— Пробачте, будь ласка. Мені страшенно жаль. Як це сталося?

— Я ще не знаю, — відповів Томас Хадсон. — Коли дізнаюся, скажу вам.

— А де?

— І цього не знаю. Знаю тільки, де він останнім часом літав, і більше нічого.

— А в Лондоні він був, когось із наших друзів бачив?

— Та звісно. Був кілька разів, і щоразу приїздив до Уайта, і зустрічався там з іншими.

— Ну що ж, хоч якась втіха.

— Що?

— Я кажу, приємно, що він бачився з нашими друзями.

— Авжеж. Я певен, що йому там було добре. Йому завжди й скрізь було добре.

— Вип'ємо за нього?