Розділ «Острови в океані»

— Ні, під три чорти, — сказав Томас Хадсон. Він відчував, як усе те знов накочує на нього; все, про що він не дозволяв собі думати; все те горе, яке він відганяв від себе, від якого відгороджувався й навіть жодного разу не подумав про нього ні в морі, ні цього ранку. — Не треба.

— А я вважаю, що треба, — сказав Ігнасіо Натера Ревельйо. — Вважаю, що це надзвичайно доречно і саме це треба зробити. Але платити маю я.

— Ну гаразд. Випиймо за нього.

— В якому він був чині?

— Капітан.

— Міг би скоро стати командиром загону чи принаймні ескадрильї.

— Облишмо чини.

— Як вам завгодно, — сказав Ігнасіо Натера Ревельйо. — За мого славного друга й вашого сина Тома Хадсона. Dulce es morire pro patria[107].

— В свиняче гузно, — мовив Томас Хадсон.

— Що таке? Моя латинь не досить добра?

— Звідки мені знати, Ігнасіо.

— Ви ж знали латинь блискуче. Мені розповідали ті, хто з вами вчився.

— Моя латинь ні к бісу, — сказав Томас Хадсон. — Так само, як моя грецька й моя англійська, і як моя голова, і як моє серце. Єдина мова, якою я ще здатен говорити, це заморожений дайкірі. Tú hablas по-замороженому-дайкірі, tú?[108]

— Здається, ми могли б виявити до Тома трохи більше поваги.

— Том і сам любив пожартувати.

— А таки любив. Такого тонкого й розвиненого почуття гумору я ні в кого більше не бачив. А який був гожий із себе, які прекрасні мав манери. І спортсмен був чудовий. Просто-таки найвищого класу.

— Це правда. Диск метав на сто сорок два фути. Однаково добре грав і в нападі, і в захисті. І в теніс грав непогано, і птахів бив на льоту класно, і рибу ловив на блешню.

— Так, спортсмен він був неабиякий. Як на мене, то чи не найкращий з усіх, кого я знав.

— От тільки єдине з ним негаразд.

— Що саме?