Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Ну, то хай скоріше настане пообідній час, — сказала Марія. — Хай він прилетить на крилах!

— Настане, настане, — сказала їй Пілар. — Прилетить на крилах, і відлетить так само, і завтра прилетить знову.

— По обіді,— сказала Марія. — По обіді… Хай уже скоріше настане той обід!

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Вони спустилися схилом у порослу лісом долину й знову піднялися стежкою, що бігла понад струмком, а потім відхилялася й одразу круто йшла вгору. Коли вони дісталися до верху скелястого схилу, де теж росли сосни, назустріч їм з-за дерева вийшов чоловік із карабіном напереваги.

— Стій! — сказав він. А тоді: — Hola, Пілар! Хто це з тобою?

— Це один Ingles, — відповіла Пілар. — Але ім'я в нього християнське— Роберто. Ну й високо ж тут, хай йому біс! Насилу видряпалася.

— Salud, camarada, — сказав вартовий Робертові Джордану й простяг йому руку. — Як справи?

Добре, — сказав Роберт Джордан. — А твої?

— Так само, — сказав вартовий. Це був ще дуже молодий хлопець, стрункий, з худим вилицюватим обличчям, орлиним ноcом і сірими очима. Він був без капелюха, волосся мав чорне розкошлане; в потиску його руки відчувалася сила й приязнь.

Очі також дивилися приязно.

— Здрастуй, Маріє,— сказав він дівчині.— Ти не стомилася?

— Que va, Хоакіне, — відповіла дівчина. — Ми більше сиділи й балакали, аніж ішли.

— Ти — новий динамітник? — спитав Хоакін. — Ми вже чули про тебе.

— Я ночував у Пабло, — сказав Роберт Джордан. — Так, я новий динамітник.

— Ми раді, що ти прийшов, — сказав Хоакін. — Що, знову поїзд?

— А ти був у тому ділі — з поїздом? — спитав Роберт Джордан і усміхнувся.

— Ще б пак, — сказав Хоакін. — Там ми знайшли оце. — І він, усміхаючись, кивнув на Марію. — Ти тепер гарненька, вилюдніла, — сказав він їй. — Чи казали тобі вже, яка ти гарненька?

— Мовчи, Хоакіне, годі,— сказала Марія. — Ти б теж був гарний, якби підстригся.

— Я ніс тебе тоді,— сказав Хоакін дівчині.— Я ніс тебе на плечах.