Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

І всю ніч він спав, як дитина, поки я його не збудила на світанку, а я так і не могла заснути і зрештою підвелася, сіла біля вікна й стала дивитися на майдан, освітлений місяцем, туди, де вдень стояли шеренги, і на дерева за майданом, що лисніли в місячному сяйві, і на тіні від них, на лави, теж освітлені місяцем, і на блискучі осколки пляшок, і за край урвища, з якого поскидали тих людей. Довкола було тихо, тільки у фонтані плюскотіла вода, і я сиділа й думала: як же погано ми починаємо.

Вікно було розчинене, і з боку готелю до мене раптом долинуло жіноче ридання. Я вийшла на балкон, ступаючи босоніж по чавунних плитах, місяць освітлював фасади будинків на майдані, а ридання долинало з балкона того будинку, де жив дон Гільєрмо. Це його дружина стояла там навколішках і плакала.

Тоді я повернулася до кімнати й сіла знову. Мені не хотілося ні про що думати, бо це був найгірший день у моєму житті, як не рахувати того, іншого дня.

— А коли був той, інший? — спитала Марія.

— Через три дні, коли місто зайняли фашисти.

— Про це не розповідай, — сказала Марія. — Цього я не хочу чути. Годі, і так уже забагато.

— Казала ж я, що тобі не треба цього слухати, — сказала Пілар. — Бачиш? Я не хотіла, щоб ти слухала. Тепер уночі тебе змора душитиме.

— Ні,— сказала Марія. — Але я більше не хочу.

— А мені хотілося б колись послухати, — сказав Роберт Джордан.

— Гаразд, — сказала Пілар. — Але це вже не для Марії.

— Я не хочу слухати цього, — жалібно сказала Марія. — Не треба, Пілар. Не розповідай при мені, бо я мимоволі слухатиму.

Губи її тремтіли, і Роберт Джордан подумав, що вона зараз заплаче.

— Будь ласка, Пілар, не розповідай.

— Не бійся, стригунчику ти мій, — сказала Пілар. — Не бійся. А тобі, Inglis, я розповім іншим разом.

— Але я хочу завжди бути там, де він, — сказала Марія. — Ох, Пілар, не розповідай цього зовсім.

— Я  розповім, коли ти будеш чимось зайнята.

— Ні. Ні. Прошу тебе. Не говорімо зовсім про це.

— Коли вже я розповіла про те, що робили ми, треба й про них розповісти, а то буде несправедливо, — сказала Пілар. — Але я розповім так, що ти не почуєш.

— Невже не можна розмовляти про щось приємне? — сказала Марія. — Невже треба завжди розмовляти про якісь страхіття?

— Сьогодні по обіді ви залишитеся вдвох, ти й Inglis,— сказала Пілар. — І тоді розмовлятимете про що завгодно.