Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— На його місці кожен помер би негарно, — сказала я йому. — А що б ти хотів? В ayuntamiento все було паскудством — від початку й до кінця.

— Так, — погодився Пабло. — Ладу було мало. Але священик! Він мусив подати приклад.

— Я гадала, що ти ненавидиш священиків.

— Так, — сказав Пабло і відкраяв ще скибку хліба. — Але він Іспанський священик. А іспанський священик мусить помирати гарно.

— А як на мене, він помер зовсім непогано. Адже ви навіть не дали йому підготуватись.

— Ні,— сказав Пабло. — Для мене це велике розчарування. Цілий день я чекав смерті священика. Я вирішив, що він останній пройде між шеренг. Мене просто нетерплячка брала побачити, як воно буде. Я сподівався, що це буде прекрасне видовище. Бо я ще ніколи не бачив, як помирає священик.

— Встигнеш іще надивитися, — сказала я глузливо. — Сьогодні це тільки почалося.

— Ні,— відповів він. — Я розчарований.

— Он як, — сказала я. — То, чого доброго, ти і в нашій справі розчаруєшся.

— Ти не розумієш, Пілар. Адже це був іспанський священик. Який народ іспанці! — сказала я йому. — І справді, який народ, правда, Inglis? Який народ!

— Нам треба йти, — сказав Роберт Джордан. Він глянув на сонце. Скоро полудень.

— Так, — сказала Пілар. — Зараз підемо. Ось тільки докажу тобі про Пабло. Того вечора він мені сказав:

— Пілар, сьогодні у нас з тобою нічого не буде.

— Гаразд, — сказала я. — Згода.

— Гадаю, що це було б негарно, — після того, як убито стільки людей.

— Que va, — відповіла я йому. — Який з тебе святий! Я недарма стільки років прожила з матадорами — знаю, що з ними буває після кориди.

— Це правда, Пілар? — спитав він мене.

— А хіба я колись брехала тобі?

— Справді, Пілар, сьогодні я ні на що не здатний. Ти не сердишся на мене?

— Ні, hombrе, — відповіла я. — Але не вбивай людей щодня, Пабло.