Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Мертвий він здається дуже маленьким, подумав Роберт Джордан. Він здавався маленьким і зовсім сивим, і Роберт Джордан подумав: як же він міг носити такі величезні рюкзаки, якщо це його справжній зріст? Потім він подивився на його ноги, на литки, обтягнені вузькими чабанськими штаньми, на стоптані мотузяні підошви його сандалів і, піднявши з землі гвинтівку та обидва рюкзаки, тепер майже порожні, підійшов до Фернандо і взяв і його гвинтівку, На дорозі він відкинув ногою шматок сталі з визубленими кінцями. Тоді скинув обидві гвинтівки на плече, держачи їх за дула, і поліз угору лісистим схилом. Він не озирався назад, не дивився й на шосе за мостом. З-за далекого закруту й досі чулася стрілянина, але тепер йому було однаково. Він кашляв від тринітротолуолового чаду, і всередині у нього ніби все заніміло.

Він поклав одну гвинтівку коло Пілар, під деревом, за яким вона лежала. Жінка оглянулася й побачила, що в неї тепер знову три гвинтівки.

— Ви надто високо забралися, — сказав він. — На дорозі стоїть ваговоз, а вам його й не видно. Вони там гадають, що це була бомба з літака. Краще спустіться нижче. Я візьму Агустіна й піду прикривати Пабло.

— А старий? — запитала вона дивлячись йому в очі.

— Убило.

Вів знову болісно закашлявся і сплюнув на землю.

— Твій міст підірвано, Ingles. — Пілар дивилася йому просто в очі.— Не забувай цього.

— Я нічого не забуваю, — сказав він. — Ти горласта, — сказав він Пілар. — Я чув, як ти тут горлала. Гукни Марії, що я живий.

— Двох ми втратили на тартаку, — сказала Пілар, силкуючись утовкмачити це йому.

— Я бачив, — мовив Роберт Джордан. — Ви зробили якусь дурницю?

— Іди ти, Inglis, знаєш куди, — сказала Пілар. — Фернандо й Еладіо теж були люди.

— Чому ти не йдеш нагору, до коней? — сказав Роберт Джордан. — Я тут упораюся краще за тебе.

— Ти повинен іти прикривати Пабло.

— До біса Пабло! Нехай прикривається своїм лайном.

— Ні, Ingles, адже він повернувся. І він добре бився там, унизу. Ти хіба не чув? Він і тепер іще б'ється. Там, видно, скрутно йому. Послухай сам.

— Я піду до нього. Але туди й розтуди вас обох. І тебе, й твого Пабло.

— Ingles, — сказала Пілар. — Вгамуйся. Я допомогла тобі в усьому цьому, як ніхто б інший не допоміг. Пабло скривдив тебе, але ж він повернувся.

— Якби в мене була підривна машинка, то старий не загинув би. Я підірвав би міст звідсіля.

— Якби, якби… — сказала Пілар.

Гнів, ненависть, порожнеча всередині — все те, що прийшло разом із реакцією на вибух, коли він підвів голову й побачив Ансельмо мертвого біля дороги, ще не відпускало його. І, крім усього того, була розпачлива туга, яку солдати обертають у ненависть, щоб залишатися солдатами. Тепер, коли все було закінчене, він відчував страшну самотність і тугу й ненавидів усіх, Кого бачив.