Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Поки Пабло біг до мосту, Роберт Джордан навів кулемет на заворот дороги, але звідти ніщо не показувалось. Пабло добіг до мосту, озирнувся, тоді глянув на міст і, кинувшись ліворуч, поліз униз, в ущелину. Роберт Джордан не зводив очей з завороту, але нічого не було видно. Агустін звівся на одне коліно. Він дивився, як Пабло, наче гірський цап, стрибає з каменя на камінь. Після появи Пабло за заворотом більше не стріляли.

— Ти що-небудь бачиш там, нагорі? На скелі? — спитав Роберт Джордан.

— Ні, нічого.

Роберт Джордан стежив за заворотом дороги. Він знав, що відразу ж за заворотом кам'яна стіна надто крута й вилізти на неї неможливо. Але далі були місця, трохи положистіші, й хто-небудь міг вилізти нагору звідти.

Якщо досі все здавалося йому нереальним, то тепер усе раптом стало аж надто реальним. Ніби раптом сфокусував об'єктив фотоапарата. Тоді-то він і побачив, як із-за завороту висунулося на залиту сонцем дорогу обрубане, тупе рильце й приземкувата зелено-сіро-коричнева башта, з якої стирчав кулемет. Він дав чергу і почув, як кулі дзенькнули об сталеву обшивку. Танкетка відкотилась назад, за виступ скелі. Спостерігаючи далі, Роберт джордан побачив, як із-за рогу знову з'явився її тупий ніс і край бритти, потім башта повернулася, наставивши дуло кулемета на дорогу.

— Виповзає, як миша з нори, — сказав Агустін. — Дивись, Ingles.

— Не знає, що йому робити, — мовив Роберт Джордан.

— От від цієї кузьки й відстрілювався Пабло, — сказав Агустін. — Ану, Ingles, підсип їй іще.

— Ні, броні не пробити. І не треба, щоб вони засікли нас.

Танк почав обстрілювати дорогу. Кулі били об асфальт і відскакували із свистом, потім почали дзенькати об метал мосту. Це й був той кулемет, що його вони чули раніше.

— Cabron! — сказав Агустін. — Так ось вони які, твої знамениті танки, Ingles?

— Це скоріше танкетка.

— Cabron! Якби мені пляшка бензину, я поліз би туди й підпалив його. Що він робитиме далі?

— Трохи почекає, тоді знову вигляне.

— І оцього люди бояться? — мовив Агустін. — Дивись, Ingles. Він б'є по вбитих!

— В нього нема іншої мішені, от він і стріляє по вартових, — сказав Роберт Джордан. — Не лай його.

Але він подумав: так, звичайно, сміятися легко. Але уяви собі, що це ти просуваєшся по шосе на своїй території, і раптом тебе зупиняють кулеметним вогнем. Потім бачиш попереду підірваний міст. Хіба ти не подумав би, що дорога перед тобою замінована завчасно або що це засідка? Авжеж, подумав би. Він робить те, що треба. Він вичікує, може, щось покажеться. Виманює ворога. А ворог — це всього-на-всього ми. Але він цього не може знати. Ах ти, сволоцюго малий.

Танкетка виповзла трохи вперед з-за рогу. І тут Агустін побачив Пабло, що виліз із ущелини, підтягуючись на руках; піт лився по його зарослому обличчю.

— Ось він, сучий син! — сказав він.

— Хто?