Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Якби не пішов сніг… — сказала Пілар.

І тоді, не відразу, не так, як могло б статися, коли б він відчув фізичне полегшення (скажімо, коли б Пілар обняла його), але поволі, думкою, він почав із цим погоджуватися, і ненависть його пригасла. Сніг, авжеж, сніг. Він винен у всьому. Сніг. Він винен у тому, що сталося з іншими. Коли побачиш усе очима інших, можна забути про власне «я», це завжди необхідно на війні, де не може бути власного «я». Де своє «я» можна тільки загубити. І тут, загубивши своє «я», він почув голос Пілар:

— Глухий…

— Що? — спитав вія.

— Глухий…

— Так, — сказав Роберт Джордан. Він усміхнувся їй кривою, дерев'яною від тяжкої напруги лицевих м'язів усмішкою. — Забудь. Я був неправий. Вибач мені, Пілар. Кінчаймо своє діло як слід і всі разом. Ти сказала правду, міст усе-таки підірвано.

— Так. Думай про все так, як воно є.

— Добре, я йду до Агустіна. Нехай циган спуститься нижче, щоб йому було видно дорогу. Віддай усі гвинтівки Прімітіво, а сама візьми мою maquina. Дай я покажу тобі, як із неї стріляти.

— Залиш свою maquina собі,— сказала Пілар. — Ми тут довго не пробудемо. Пабло надійде, і ми відразу ж рушимо в дорогу.

— Рафаелю, — сказав Роберт Джордан, — ходи сюди, за мною. Сюди. Ось так. Бачиш, он там, із дренажної труби вилазять люди? Он, за ваговозом. Ідуть до ваговоза, бачиш? Підстрель мені одного з них. Сядь. Не квапся.

Циган старанно прицілився й вистрелив, і, коли він смикнув затвор, викидаючи порожню гільзу, Роберт Джордан сказав:

— Схибив. Ти взяв зависоко і влучив у скелю над ним. Он, бачиш, куряву збив. Цілься на два фути нижче. Ну, увага. Вони знову побігли. Добре!

— Один є,— сказав циган.

Солдат упав на півдорозі від дренажної труби до ваговоза. Решта не зупинилися, щоб підібрати його. Вони кинулися назад, до труби, і заховалися в ній.

— В нього більше не стріляй, — сказав Роберт Джордан. — Цілься тепер у шину переднього колеса машини. Якщо схибиш, влучиш у мотор. Добре. — Він стежив у бінокль. — Трохи нижче. Добре, чудово стріляєш! Mucho! Mucho! [144]Тепер спробуй влучити у вершок радіатора. Навіть не у вершок, а в самий радіатор. Та ти справжній чемпіоні Тепер слухай. Хоч би що з'явилося на дорозі, не підпускай ближче он того місця. Бачиш?

— Дивись, зараз вітрове скло проб’ю, — сказав задоволений циган.

— Не треба, машині вже кінець, — сказав Роберт Джордан. — Побережи патрони, поки ще що-небудь з'явиться на дорозі. Відкривай вогонь тоді, коли воно порівняється з трубою. Якщо це буде машина, намагайся влучити в шофера. Але стріляйте тоді відразу всі,— сказав він Пілар, яка підійшла до них разом з Прімітіво. — У вас тут чудова позиція. Бачиш, як цей сторчак захищає ваш фланг?

— Йшов би ти робити своє діло з Агустіном, — сказала Пілар. — Закінчуй свою лекцію. Я тут місцину краще за тебе знаю.

— Нехай Прімітіво заляже он там, вище, — мовив Роберт Джордан. — Он там. Бачиш, друже? З того боку, де починається крутизна.

— Гаразд, — сказала Пілар. — Іди собі, Ingles. Разом зі своїми мудрими порадами. Тут діло ясне.