Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Але, сидячи навпочіпки й перебираючи гранати, він думав: це неможливо. Не розумію, як я міг одурити сам себе. Ми пропали в ту хвилину, коли вони оточили Сордо, так само як Сордо пропав, коли перестав падати сніг. Просто людина не може примиритися з такою думкою. Мусить і далі робити своє діло, складати план, знаючи, що він нездійсненний. Ти склав його, а тепер знаєш, що він нікуди не годиться. Тепер, уранці, він нікуди не годиться. З людьми, які в тебе є, ти, безперечно, можеш захопити один із постів, але взяти обидва пости тобі не пощастить. Тобто ти не можеш бути певен, що пощастить. Ні, не одурюй сам себе. Вдень, коли видно, це таки неможливо.

Із спроби захопити відразу обидва пости нічого не вийде. Пабло знав це з самого початку. Мабуть, він весь час збирався вшитися, та, коли оточили Сордо, Пабло збагнув, що нам кінець. Не можна готуватися до операції, сподіваючись на диво. Ти занапастиш їх усіх і навіть не знищиш мосту, якщо спробуєш діяти з тими, хто в тебе є зараз. Ти занапастиш Пілар, Ансельмо, Агустіна, Прімітіво, дратливого Еладіо, ледацюгу-цигана й Фернандо, а мосту не знищиш. І ти сподіваєшся, що станеться диво і що Гольц одержить від Андреса твоє донесення і відкладе наступ? Бо якщо ні, ти уб'єш їх усіх через цей наказ. І Марію теж. Її ти теж уб'єш через цей наказ. Невже ти не можеш врятувати хоча б Марію? Проклятий Пабло, щоб його чорти вхопили, подумав він.

Ні. Не треба злоститися. Злість анітрохи не краща від страху. Але замість того, щоб спати з дівчиною, ти мав би цілу ніч їздити з Пілар по цих горах і збирати людей на підмогу. Еге ж, думав він. А якби зі мною сталося щось, нікому було б підірвати міст. Еге ж. Саме тому ти й не поїхав. І послати когось іншого ти теж не міг, бо не маєш права важити життям ще однієї людини. Ти мусив зберегти тих, кого маєш, і скласти план, розрахований тільки на їхню участь.

Але твій план — бридня. Кажу тобі, бридня — і квит. Ти складав його вночі, а тепер ранок. Уранці нічні плани нікуди не годяться. Коли думаєш уночі, це одне, а вранці на все дивишся інакше. І тепер ти знаєш, що цей план нікуди не годиться.

А чи Джон Мосбі вмів виплутуватися з таких-от неможливих ситуацій? Авжеж, умів. І ситуації бували куди важчі. Пам'ятай, що несподіванка — велика річ, її не можна недооцінювати. Пам'ятай це. Пам'ятай, несподіванка — не абищо, тільки треба вміло скористатися з неї. Але в тебе не той підхід до всієї справи. Адже від тебе чекають не можливого успіху, а успіху безумовного. А подивись, як воно все складається. А втім, із самого початку все пішло не так, як треба, а в таких випадках що далі, то гірше: це як снігова куля, що котиться з гори по мокрому снігу..

Сидячи біля столу навпочіпки, він підвів голову й побачив Марію, і вона всміхнулася йому. Він теж усміхнувся їй самими губами, вибрав ще чотири гранати і позасував їх у кишені. Можна викрутити детонатори й використати тільки їх, подумав він. Але вибух гранати навряд чи завадить ділу. Граната вибухне водночас із зарядом і не розкидає його. Принаймні так я гадаю. Ні, я певен цього. Май же хоч трохи впевненості, сказав він сам до себе. Адже ти ще вчора ввечері думав про те, які ви з дідусем герої і який твій батько боягуз! То покажи ж тепер, що маєш хоч трохи впевненості в собі самому.

Він знов усміхнувся Марії, але усмішки не вийшло, тільки напнулася шкіра на вилицях і навколо рота.

Вона гадає, що ти герой, подумав він. А по-моєму, ти нікчема. І чого лишень не навигадував собі! I gloria, і всі оті нісенітниці! У тебе були чудові ідеї, правда? Весь світ був як на долоні, га? А, хай йому грець!

Тільки спокійно, сказав він сам до себе. Не починай злоститися. Це надто легкий вихід із становища. Такі виходи завжди знайдуться. Ти мусиш зібрати зараз усю свою силу волі. І не треба заперечувати всього, що було, тільки тому, що тобі доведеться все це втратити. Не будь як та гадюка з перебитим хребтом, що сама себе жалить; і до того ж тобі, собако, ніхто не перебивав хребта. З тобою ще нічого не сталося, а ти вже скиглиш. Прибережи свою злість до бою. Там матимеш на це час. бою вона тобі знадобиться.

Пілар підійшла до нього з рюкзаком.

— Зашила міцно, не розірветься, — сказала вона. — А ці граната дуже добрі, Ingles. Можеш бути певний.

— Ну як ти, Пілар?

Вона глянула на нього, похитала головою й усміхнулась. Він подумав: цікаво, як вона всміхається — теж силувано чи щиро? Начебто щиро.

— Добре, — мовила вона. — Dentio de la gravedad. — Потім запитала, сівши поряд нього: — А що ти сам думаєш тепер, коли воно вже починається?

— Що нас мало, — швидко відповів їй Роберт Джордан.

— Я теж так думаю, — сказала вона. — Нас дуже мало. — Потім додала, звертаючись тільки до нього: — Марія й сама впорається з кіньми. Мені там нічого робити. Ми їх стриножимо. Це кавалерійські коні, вони стрілянини не злякаються. Я піду до нижнього поста й зроблю все, що мав зробити Пабло. Так у тебе буде на одного більше.

— Добре, — сказав він. — Я сподівався, що ти запропонуєш це.

— Слухай, Ingles, — мовила Пілар, пильно дивлячись на нього. — Ти не тривожся. Все буде гаразд. Пам'ятай, що для них це буде несподіванка.

— Так, — сказав Роберт Джордан.

— І ще одне, Ingles, — сказала Пілар так тихо, як тільки дозволяв її хрипкий голос. — Усе те, що я казала тобі про твою руку…