Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— Спати вже нема коли?

— Так, — сказав він. — Тепер уже скоро почнеться.

— Тоді давай встанемо і з'їмо щось.

— Гаразд.

— Слухай, тебе щось тривожить.

— Ні.

— Справді?

— Тепер уже ні.

— А раніш тривожило?

— Так. Недовго.

— Я нічим не можу допомогти тобі?

— Ні,— сказав він. — Ти вже й так мені допомогла.

— Ти про що? Це було для мене.

— Це було для нас обох, — сказав він. — В цьому ніхто не буває один. Вставай, зайчику, треба вдягатися.

Але його розум — найкращий його товариш — повертався до la gloria. Вона сказала la gloria. Це зовсім не те, що glory, і не те, то їй gloire, про яку пишуть і говорять французи. Це те саме, що в народних піснях. Це було, звичайно, в Греко і в Сан-Хуана де ла Крус, і в інших. Я не містик, але заперечувати це так само безглуздо, як заперечувати існування телефону, чи те, що Земля обертається навколо Сонця, чи те, що у всесвіті існують інші планети, крім нашої.

— Як мало ми знаємо з того, що нам треба знати. Я б хотів, щоб попереду в мене було довге життя, а не смерть, яка чекає мене сьогодні, бо я багато дізнався про життя за ці чотири дні,— куди більше, ніж за весь час доти. Я б хотів дожити до глибокої старості й мудрості. Цікаво, чи можна вчитися безмежно, чи для кожної людини існує межа пізнання? Мені здавалося, що я знаю багато такого, про що я насправді нічого не знаю. Я б хотів мати попереду більше часу.

— Ти мене багато чого навчила, зайчику, — сказав він по-англійському.

— Що ти кажеш?

— Що я багато чого від тебе навчився.

— Qué va, — мовила вона. — То ж ти вчений, а не я.