Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Вчений, подумав він. Я володію тільки крихтами науки. Самими тільки крихтами. Шкода, якщо я помру сьогодні, бо тепер я вже дещо знаю. Цікаво, чому ти навчився дечого саме тепер? Тому що брак часу загострив твою сприйнятливість? Брак часу— дурниця. Тобі вже слід було б це знати. Я прожив ціле життя у цих горах, відколи прийшов сюди. Ансельмо — мій найдавніший друг. Я знаю його краще, ніж знаю Чаба, краще, ніж Чарльза, краще, ніж Гая, краще, ніж Майка, а їх я знаю добре. Лихослов Агустін — це мій брат, а брата в мене ніколи не було. Марія — моя справжня любов, моя дружина. А в мене ніколи не було справжньої любові. Ніколи не було дружини. Вона і сестра мені, а в мене ніколи не було сестри, і дочка, а дочки у мене ніколи не буде. Як не хочеться покидати все таке гарне.

Він скінчив зашнуровувати свої сандалі.

— По-моєму, життя дуже цікава річ, — сказав він Марії.

Вона сиділа поруч нього, на спальному мішку, обхопивши руками ноги нижче колін. Хтось відхилив попону, що запинала вхід до печери, і вони обоє побачили світло. Була ніч, і ніщо не провіщало наближення ранку, хіба тільки зірки: коли він дивився крізь сосни на небо, то бачив, як низько вони опустилися. А в цьому місяці ранок наставав швидко.

— Роберто, — сказала Марія.

— Що, guapa?

— Сьогодні в цій операції ми будемо разом, правда?

— Після того, як розпочнеться.

— А з самого початку?

— Ні. Ти будеш із кіньми.

— Мені не можна бути з тобою?

— Ні. Своє діло я можу зробити тільки сам, і я тривожився б за тебе.

— Але ти повернешся відразу, коли скінчиш?

— Відразу, — сказав він і усміхнувся в темряві.— Вставай, guapa, ходімо снідати.

— А мішок?

— Згорни його, якщо тобі так хочеться.

— Мені дуже хочеться, — мовила вона.

— Давай я поможу.

— Не треба. Я сама.

Вона стала на коліна, щоб розправити й згорнути спальний мішок, потім передумала, підвелася з землі й стріпнула його так, що він аж ляснув у повітрі. Потім знову стала на коліна, розгладила мішок і згорнула. Роберт Джордан підняв обидва рюкзаки, держачи їх так, щоб нічого не випало з прорізів, і рушив між соснами до входу в печеру, завішеного продимленою попоною. Коли він відкинув попону ліктем і увійшов до печери, його годинник показував за десять хвилин третю.