Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

Ансельмо простяг пальця. Палець тремтів. Старий подивився на Роберта Джордана й похитав головою.

— У мене теж, — Роберт Джордан показав. — Завжди. Це природна річ.

— А в мене цього не буває,— сказав Фернандо. Він виставив наперед вказівного пальця правої руки. Потім лівої.

— А плюнути ти можеш? — запитав його Агустін і підморгнув Робертові Джордану.

Фернандо відхаркнувся й гордо плюнув на долівку печери, потім розтер слину ногою.

— Ти, брудний муле, — сказала йому Пілар. — Плював би у вогонь, якщо вже хочеш похвалитися своєю відвагою.

— Я б ніколи не плював на долівку, Пілар, якби ми не йшли звідси назавжди, — поважно промовив Фернандо.

— Сьогодні вважай, куди плюєш, — відповіла йому Пілар. — Бо можеш плюнути в таке місце, з якого не виберешся.

— От чорна кішка, — всміхнувся Агустін. Нервове напруження давалося взнаки, і хоч він і жартував, проте відчував те саме, що й усі.

— Це я жартома, — сказала Пілар.

— Я теж, — сказав Агустін. — Але me cago en la leche [120], я буду радий, коли воно вже розпочнеться.

— А де циган? — запитав Роберт Джордан в Еладіо.

— При конях, — сказав Еладіо. — Його видно звідси — з виходу.

— А як він?

Еладіо всміхнувся.

— Страшенно боїться, — сказав він. Йому ставало спокійніше на душі, коли він говорив про чужий страх.

— Слухай, Inglés… — почала Пілар.

Роберт Джордан глянув на неї і раптом побачив, що вона розтулила рота й дивиться так, ніби не вірить власним очам. Він рвучко обернувся до входу в печеру й схопився за пістолет. Там, притримуючи попону однією рукою, з автоматом, що стирчав із-за плеча, стояв Пабло — низький, кремезний, зарослий — і його маленькі з червоними повіками очиці дивилися вперед, ні на кому не спиняючись.

— Ти… — не вірячи сама собі, сказала Пілар. — Ти…

— Я, — рівним голосом сказав Пабло. Він увійшов до печери. — Hola, Inglés, — сказав він. — Я привів п'ятьох із загонів Еліаса й Алехандро. Вони там, нагорі, з кіньми.