Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Ми рушили далі й, поминувши кілька будинків, підійшли до готелю. Цілий місяць ми ходили на лижах у Сільвретті, і тепер раді були, що вернулись у долину. Місця для лижників у Сільвретті чудові, але вже настала весна, і сніг був добрий лише рано-вранці та надвечір. Решту дня його псувало сонце. Нам обом те сонце доволі таки набридло. Від нього ніде було сховатись. Тінь давали тільки скелі та стіни нашої хатини, збудованої під однією з них, осторонь від льодовика, одначе в тіні зволожена потом білизна швидко промерзала. Посидіти надворі без темних окулярів годі було й думати. Хоч як приємно добряче засмагнути, але ми дуже стомилися від сонця. Воно заважало відпочивати. І я радів, що ми спускаємося вниз, далі від тих снігів. Так пізно весною в Сільвретті вже не покатаєшся як слід. Та мені й лижі трохи набридли. Надто довго ми там були. Я досі ще відчував у роті присмак талої води, яку ми пили, збираючи з бляшаної покрівлі. Той присмак був ніби частиною моєї втоми від лиж. Я радів, що є й інші речі, окрім лиж, радів, що ми вже внизу, далеко від неприродної високогірної весни, серед цього травневого ранку в долині.

Наш господар сидів на ганку готелю, відхилившись разом із стільцем до стіни. Поруч нього сидів кухар.

— Ski Heil![87] — сказав господар.

— Heil! — озвалися ми і, приставивши до стіни лижі, поскидали рюкзаки.

— Як воно там нагорі? — спитав господар.

— Schön [88]. Тільки сонця забагато.

— Еге ж. У цю пору його таки забагато.

Кухар лишився сидіти на стільці. Господар пішов з нами в дім, відімкнув контору й приніс нашу пошту — паку листів і газети.

— Давай вип'ємо пива, — сказав Джон.

— Тільки не надворі.

Господар приніс дві пляшки, і ми випили їх, читаючи листи.

— Треба випити ще, — сказав Джон.

Цього разу пиво принесла дівчина-служниця. Відкорковуючи пляшки, вона усміхнулась.

— Ого, скільки листів.

— Справді, чимало.

— Prosit[89],— мовила вона й вийшла, забравши порожні пляшки.

— Я вже й забув, яке воно на смак.

— А я ні,— сказав Джон. — Там, нагорі, я часто думав про пиво.

— Ну що ж, — сказав я, — от ми його й п'ємо.

— Ніколи не можна робити чогось занадто довго.