TextBook Ми поминали три вагони, що попали в катастрофу. Стіни їх були розтрощені, дахи позгинані.
— Погляньте, — мовив я. — Була катастрофа.
Американка визирнула у вікно й побачила останній вагон.
— Оцього я й боялася цілу ніч, — мовила вона. — У мене часом бувають жахливі передчуття. Ніколи більше не поїду вночі цим rapide. Певно ж, мають бути інші зручні поїзди, але не такі швидкі.
Поїзд в'їхав у присмерк під склепінням Ліонського вокза'лу, тоді зупинився, і до вікон вагонів побігли носії. Я віддав через вікно наші валізи, і ми вийшли на похмуру довгу платформу. Американка звернулася до одного з трьох агентів фірми Кука, і той сказав їй:
— Хвилинку, пані, зараз я знайду ваше прізвище.
Носій привіз тачку, поскладав на неї валізи, і ми обоє, дружина та я, попрощалися з американкою — агент Кука вже знайшов її прізвище, надруковане на аркушику в пачці таких самих друкованих на машинці аркушиків, що їх він сховав назад до кишені.
Слідом за носієм з тачкою ми пішли пероном уздовж поїзда. На кінці перону була хвіртка, і контролер забрав наші квитки.
Ми поверталися до Парижа, щоб подати в суд на розлучення.
АЛЬПІЙСЬКА ІДИЛІЯ
Спускатись у долину було жарко, навіть тієї вранішньої пори. Сонце розтопило сніг на лижах, які ми несли з собою, і зовсім висушило їх. У долині тільки починалася весна, але припікало вже добряче. Ми йшли дорогою до Гальтюра, тягнучи на собі лижі й рюкзаки. Коли поминали кладовище, там саме скінчився похорон.
— Grüss Gott[86] — привітався я до священика, що саме вийшов з кладовища.
Священик уклонився.
— Цікаво, чого священики ніколи не відповідають, — сказав Джон.
— А наче ж би воно приємно відповісти: «Grüss Gott».
— Вони ніколи не відповідають, — сказав Джон.
Ми стали серед дороги й дивились, як гробар засипає землею свіжу яму. Поряд стояв селянин з чорною бородою, у шкіряних чоботях. Гробар кинув копати й випростав спину. Селянин у чоботях узяв у нього лопату й заходився кидати в яму землю, ретельно розрівнюючи її — так, наче розрівнював гній на городі. Того погожого травневого ранку похорон видавався чимось вкрай недоречним. Важко було уявити, щоб хтось міг померти.
— А що, якби оце котрогось із нас ховали такої днини? — спитав я Джона.
— Я б не хотів.
— Ну, та нам таке ще й не загрожує,— сказав я.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ“ на сторінці 90. Приємного читання.