Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Хто з нею був? — спитав Нік.

— Френк Уошберн.

— А їм… їм…

— Що «їм»?

— Їм було весело?

— Та начебто так.

Батько підвівся і вийшов з кухні. Коли він повернувся, Нік сидів, утупившись в тарілку. По очах було видно, що він плакав.

— Ще хочеш? — Батько взяв ніж і потягся до пирога,

— Ні,— відказав Нік.

— З'їж іще шматок.

— Ні, більш не хочу.

Батько прибрав зі столу.

— Де саме в лісі вони були?

— За стійбищем.

Нік не підводив очей від тарілки, Батько сказав:

— Ішов би ти спати, Ніку.

— Іду.

Нік пішов у свою кімнату, роздягся і ліг у ліжко. Він чув, як батько ходив по вітальні. Нік лежав, уткнувшись обличчям у подушку.

«Вона розбила моє серце, — думав він. — Коли мені так боляче, то серце й справді має бути розбите».

Згодом він почув, як батько загасив лампу й пішов до своєї спальні. Знадвору долинав шелест вітру у верхівках дерев, а крізь сітку на вікні тягло холодом. Нік довго лежав, не підводячи обличчя з подушки, аж поки Пруді пішла йому з думок і він урешті заснув. Прокинувшись серед ночі, він почув, як надворі гуде вітер між дерев, а хвилі озера шумливо набігають на берег, — і знову заснув. Уранці бурхав скажений вітер, на озері високі хвилі гучно вдаряли в пісок, а він прокинувся і довго лежав у ліжку, перше ніж згадав, що серце його розбите.