Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Добраніч, Нікі,— відповів Джо Гарнер. — Хіба ти не залишаєшся вечеряти?

— Ні, не можу. Скажете Карлові, що його кличе мати?

— Гаразд. До побачення, Нікі.

Нік обійшов хлів і босоніж гайнув стежкою через луку. Стежка була гладенька, роса холодила босі ноги. В кінці луки він перемахнув через пліт, спустився у виярок, закалявши ноги в рідкому болоті, тоді попростував нагору сухим: буковим гайком, аж поки вгледів світло у вікнах свого дому. Переліз через огорожу і пішов до ганку. У вікні побачив батька, що сидів біля столу й читав при світлі великої лампи. Нік відчинив двері й зайшов.

— Ну, Нікі, добре тулялося? — спитав батько.

— Чудово, тату. Погуляли на славу.

— Їсти хочеш?

— Аякже.

— А де це твої черевики?

— Покинув у фургоні в Гарнерів.

— То ходім до кухні.

Батько рушив уперед з лампою. Потім зупинився й відкрив льодовник. Нік зайшов у кухню. Батько приніс на тарілці шматок холодного курчати й глечик молока і поставив перед Ніком на стіл. Лампу він примістив поряд.

Ще є пиріг, — сказав він. — Вистачить тобі?

Ще б пак.

Батько сів на стілець біля застеленого клейонкою столу, на стіну впала його велика тінь.

— Хто ж виграв матч?

— Петоскі. П'ять — три.

Батько сидів і дивився, як він їсть; тоді налив з глечика молока в склянку. Нік випив і втерся серветкою. Батько простяг руку й, діставши з полиці пиріг, відрізав Нікові чималий кусень. Пиріг був з чорницями.

— А ти що робив, тату?

— Зранку рибалив.