Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Чоловічок сидів і дивився на Мануеля.

— А я думав, тебе вбито, — сказав він.

Мануель постукав по столу кісточками пальців. Ретана сидів і через стіл дивився на нього.

— Скільки корид ти відбув цього року? — спитав Ретана.

— Одну, — відказав Мануель.

— Тільки оту одну?

— Тільки оту.

— Я читав про неї в газетах, — сказав Ретана. Він відхилився на стільці й дивився на Мануеля.

Мануель позирнув на бичачу голову. Він уже не раз бачив її. І завжди розглядав з особливим зацікавленням, бо вона була причетна до його сім'ї. Десь років дев'ять тому цей бик убив його брата, якому пророкували велике майбутнє. Мануель добре пам'ятав той день. На дубовій дошці під бичачою головою була мідна табличка. Мануель не міг прочитати напису на ній, але гадав, що зроблено його на згадку про брата. Бо то був таки здібний хлопчина.

На табличці значилося: «Бик Маріпоса, від герцога Верагуа. Дев'ять разів поранений списом, заколов сім коней і вбив Антоніо Гарсіа, новільєро, 27 квітня 1909 року».

Ретана помітив, що Мануель дивиться на бичачу голову.

— А от на цю неділю герцог прислав мені таких, що скандалу не минути, — сказав він. — Геть усі слабкі на ноги. Що там кажуть про них у кав'ярні?

— Не знаю, — відповів Мануель. — Я оце тільки приїхав.

— Ай справді,— сказав Ретана. — Ти ж іще з валізою. — Він дивився на Мануеля, відхилившись назад за своїм великим столом. — Сідай, — запросив він. — Скинь капелюха.

Мануель сів. Коли він скинув капелюх, його обличчя враз перемінилося. Він був блідий, і колета, пришпилена спереду на тім'ї, щоб не стирчала з-під капелюха, надавала йому чудного вигляду.

— Ти дуже змарнів, — зауважив Ретана.

— Я щойно з лікарні,— сказав Мануель.

— Я чув, ніби тобі відтяли ногу.

— Ні,— відповів Мануель. — Обійшлося.

Ретана нахилився рад столом і посунув до Мануеля дерев'яну скриньку з сигаретами.