Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Ні. Я написала йому, що ми їдемо всі разом. І Майкл, і всі.

— От дивак.

— І я так кажу.

Гроші їм мали надійти наступного дня. Ми домовилйся зустрітись у Памплоні. Вони виїдуть прямо до Сан-Себастьяна, а там пересядуть на поїзд. Ми всі зустрінемося в Памплоні в готелі Монтойї. Якщо до понеділка їх не буде, ми без них рушимо далі — в гори, до Бургете, ловити рибу. До Бургете ходить автобус. Я записав їм маршрут, щоб вони знали, де шукати нас.

Ми з Біллом виїхали ранковим поїздом з вокзалу Орсе. День видався гарний, не дуже гарячий, і відразу за містом почалися чудові краєвиди. Ми перейшли у вагон-ресторан і поснідали. Коли виходили, я попросив у провідника талони на обід у першу зміну.

— Місця є тільки на п'яту зміну.

— Що-що?

В цьому поїзді ніколи досі не подавали обід більш як у дві зміни, і на обидві вистачало вільних місць.

— Всі місця зарезервовано, — сказав провідник вагона-ресторану. — П'ята зміна почнеться о третій тридцять.

— От халепа, — сказав я Біллові.

— Дай йому десять франків.

— Тримайте, — сказав я. — Ми хочемо пообідати в першу зміну.

Провідник сховав десятку в кишеню.

— Дякую, — сказав він. — Я порадив би вам, панове, запастися сандвічами. На перші чотири зміни всі місця зарезервовані ще в управлінні залізниці.

— Ти багато доскочиш, друже, — сказав йому по-англійському Білл. — Певно, якби тобі дали п'ять франків, ти порадив би нам вистрибнути з поїзда.

— Comment? [50]

— Котися під три чорти, — відповів Білл. — Нехай нам принесуть сандвічі і пляшку вина. Розтлумач йому, Джейку.

— І пришліть у сусідній вагон. — Я пояснив йому, де нас знайти.

В нашому купе сиділо подружжя з підлітком-сином.

— Ви, мабуть, американці? — спитав чоловік. — Як вам подорожується?