Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Ти справді хочеш іти на бокс?

— Звичайно, — відповів Білл. — Тільки не йти, а їхати.

— Бачив, як Майкл упадає коло своєї дами серця? — сказав я в таксі.

— Що ж, — сказав Білл, — за це його гріх засуджувати.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Зустріч між Леду й Малюком Френсісом відбулася 20 червня. То був гарний бій. А наступного ранку я одержав листа від Роберта Кона, з Андайї. Він писав, що живе дуже тихо, купається, зрідка грає в гольф і часто — в бридж. В Андайї благодатний пляж, але йому кортить поїхати з нами ловити рибу. Чи скоро я приїду? І чи не можу я купити для нього подвійну волосінь — гроші він поверне, як тільки я приїду.

Того ж ранку я написав Конові з корпункту, що ми з Біллом виїдемо з Парижа 25-го — коли щось зміниться, я дам телеграму, — і зустрінемося з ним у Байонні, а звідти автобусом поїдемо через гори в Памплону.

Того самого дня; десь о сьомій вечора, я зазирнув у «Селект», сподіваючись застати там Майкла й Брет. їх там не було, і я перейшов до «Дінго». Вони сиділи в барі за стойкою.

— Добривечір, любий. — Брет простягла мені руку.

— Добривечір, Джейку, — сказав Майкл. — Я, здається, вчора трохи перебрав?

— І це називається «трохи», — сказала Брет. — Сором, та й годі!

— Послухай, — сказав Майкл, — коли ви їдете в Іспанію? Ми теж хотіли б поїхати з вами.

— Це було б чудово.

— Чесно? Я, власне, бував у Памплоні. Але Брет страшенно хоче поїхати. Ми справді не заважатимемо вам?

— Не мели дурниць.

— Я трохи захмелів. Інакше не питав би. То ми не заважатимемо?

— Та годі вже, Майкле, — сказала Брет. — Ну, що він тобі може зараз відповісти? Я сама його потім спитаю.

— Але ми не заважатимемо, га?

— Спитаєш іще раз — ображуся. Ми з Біллом їдемо двадцять п'ятого вранці.

— До речі, а де Білл? — поцікавилася Брет.