Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Даруй, — сказав Майкл. — Не можу.

— Тобто як?

— Грошей нема, — сказав Майкл. — Всі вийшли. Зосталося тільки двадцять франків. Ось, на.

Білл трохи перемінився на обличчі.

— Мені ледве вистачило розрахуватися з Монтойєю. Дякувати богові й за це.

— Випиши чек, я дам тобі за нього готівку, — сказав Білл.

— Красно дякую, але я не маю права виписувати чеки.

— З чого ж ти житимеш?

— Та дещо має надійти. Від матері, за півмісяця. У Сен-Жан є один готель, де мене пускають жити в кредит.

— Ти б вирішив, що робити з машиною, — сказав мені Білл. — Вона тобі ще потрібна?

— Можна б і обійтися. А втім, нехай чекає.

— А чого б нам не випити, — сказав Майкл.

— Правильно. Плачу я, — сказав Білл. — А у Брет є гроші? — обернувся він до Майкла.

— Навряд. Думаєте, я без неї зміг би розрахуватися з Монтойєю? Вона мені дала майже всю ту суму.

— То в неї зовсім немає грошей? — спитав я.

— Мабуть, немає. Зрештою, в неї ніколи не буває грошей. Вона одержує п'ятсот фунтів на рік, і триста п'ятдесят із них іде на проценти євреям.

— Сподіваюсь, вона не розраховується з ними особисто, — сказав Білл.

— Авжеж. До речі, вони не євреї. Просто ми їх так називаємо. Вони, здається, шотландці.

— Виходить, у неї з собою нічого немає? — спитав я.

— По-моєму, немає. Вона віддала все мені, коли прощалася.