Розділ «І СОНЦЕ СХОДИТЬ /ФІЄСТА/»

— Іди до дідька!

— Вона була з тобою. Це правда?

— Іди до дідька!

— Я тебе примушу сказати правду, — він ступив до мене. — Ти, підлий звідник!

Він устиг ухилитися від мого кулака. Я бачив, як обличчя його хитнулося вбік. Потім він ударив мене, і я сів на тротуар. Коли я спробував підвестись, він ударив мене ще двічі. Я полетів навзнаки під столик. Спробував підвестись, але відчув, що ноги не слухаються мене. Але я знав, що повинен підвестись і вдарити його. Майкл допоміг мені підвестись, хтось вилив мені на голову карафу води. Майкл підтримував мене рукою, і я побачив, що сиджу на стільці. Майкл тер мені вуха.

— Я думав, ти не очуняєш, — сказав Майкл.

— А ти де в дідька був?

— Та поряд.

— Не хотів устрявати?

— Він і Майкла нокаутував, — сказала Една.

— Ні, мене не нокаутував, — сказав Майкл. — Я просто так лежав.

— Ви так щовечора святкуєте свої фієсти? — спитала Една. — То, здається, був містер Кон?

— Я вже відійшов, — сказав я. — Тільки в голові трошки гуде.

Навколо нас стояло кілька офіціантів, за ними — натовп перехожих.

— Uaya, — сказав Майкл. — Розходьтеся. Ідіть геть.

Офіціанти вмовили людей розійтися.

— Ото було видовище, — сказала Една. — Певно, він боксер.

— Ви вгадали.

— Шкода, що Білла тут не було, — сказала Една. — Я б хотіла побачити, як Білла збивають з копит. От би побачити, як Білл гепається навзнаки! Він такий довжелезний.

— Я сподівався, що він зацідить офіціантові,— сказав Майкл, — і потрапить у поліцію. Я б дуже зрадів, якби містера Роберта Кона запроторили за грати.