Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Я навмисне приберіг на негоду, — сказав Білл. — Такий оцупок горітиме цілу ніч.

— Та ще й на ранок жар залишиться, щоб вогонь розпалити, — докинув Нік.

— Авжеж, — погодився Білл. Вони вели розмову у високому стилі.

— Давай вип'ємо ще, — запропонував Нік.

— Здається, десь тут у шафці є ще одна почата пляшка, — сказав Білл.

Він став навколішки у кутку перед шафкою і видобув з неї гранчасту пляшку.

— Це вже шотландське, — мовив він.

— Я принесу води, — сказав Нік.

Він знову пішов до кухні й, узявши ківшика, наповнив глечик холодною джерельною водою з відра. Повертаючись назад через їдальню, він проходив повз велике дзеркало і подивився на себе. Власне обличчя видалось йому незнайомим. Нік усміхнувся до тієї подоби у дзеркалі, і вона вищирилась у відповідь. Він підморгнув їй і пішов далі. То було не його обличчя, але це нічогісінько не важило.

Білл уже налив віскі у склянки.

— Щось наче забагато, — мовив Нік.

— Не для нас, Вімідже, — відказав Білл.

— За що ж вип'ємо? — спитав Нік.

— Давай за риболовлю, — запропонував Білл.

— Гаразд, — погодився Нік. — Панове, я піднімаю тост за риболовлю.

— За всяку риболовлю, — докинув Білл. — Скрізь і всюди.

— За риболовлю, — повторив Нік. — За неї і вип'ємо.

— Це краще, ніж бейсбол, — сказав Білл.

— І порівняти не можна, — підхопив Нік. — Як ми могли стільки говорити про той бейсбол?

— То була помилка, — визнав Білл. — Бейсбол — гра для неотес.