Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— А що в тебе є ще, чого я не читав? — спитав Нік.

— «Лісових закоханих» читав?

— Еге. Це ж там вони щовечора, коли лягають спати, кладуть між собою оголений меч.

— Теж гарна книжка, Вімідже.

— Книжка чудова. От тільки чого я так і не второпав, то це яка їм була користь з того меча. Він же мав би весь час бути лезом догори, бо як ляже боком, то через нього можна вільно перекотитись.

— То такий символ, — пояснив Білл.

— Та звісно, — сказав. Нік. — Але користі з нього ніякої.

— А «Відвагу» ти читав?

— Ото таки добра річ, — відказав Нік. — Путяща книжка. Як він там весь час борониться від свого старого. А «ти маєш ще якісь книжки Уолпола?

— «Темний ліс», — відповів Білл. — Це про Росію.

— А що він знає про Росію?

— Не знаю. В тих письменників ніколи не добереш, що до чого. А може, він був у Росії ще малим. Бо там про неї багато всякого написано.

— Хотів би я з ним познайомитись, — сказав Нік.

— А я — з Честертоном, — сказав Білл..

— От якби він був тепер тут, — підхопив Нік. — Ми б узяли його завтра з собою на риболовлю до Шарлевоя.

— Хто зна, чи схотів би він ще піти, — сказав Білл.

— Напевне схотів би, — відказав Нік. — Він же, мабуть, такий чолов'яга, що куди. Пам'ятаєш його «Летючий шинок»?

Якщо ангел божий в чарці

Піднесе щось інше вам,

Ви подякуйте за ласку