Розділ сьомий

— Доброго ранку! — промовив він бадьорим голосом, сподіваючись своїм побажанням зразу внести в цю зустріч природність та розвіяти лихі думи, проте зазнав невдачі, оскільки ніхто йому не відповів. Взаємні привітання звелися лише до мовчазних поклонів, силуваність яких була добре прихованою. Проте це не вплинуло на його рішучість використати все те, з чим він сюди прийшов, — сердечність схвильованого дихання, тепло від швидкої ходи в цей холодний ранок, — негайно використати заради доброї мети, і він почав знову:

— Панове, я переконаний...

— Про свої переконання ви розповісте іншого разу, — холодно обірвав його Нафта. — Дозвольте попросити у вас пістолети, — додав він з тою самою зверхністю.

Й розгублений Ганс Касторп став свідком того, як Ферґе дістав з-під плаща отой фатальний футляр і вручив Везалю, який підійшов до нього, один з пістолетів, а той передав його Нафті. Сеттембріні взяв у Ферґе другого. Потім він мав відійти, Ферґе тихо попросив його відступити вбік і почав відмірювати кроками дистанцію та позначати зовнішню межу, проводячи підборами в снігу короткі лінії, а внутрішні бар'єри позначивши двома тростинами — власною та тростиною Сеттембріні.

Й цей добродушний страдник займався такими речами! Ганс Касторп не вірив власним очам. Ферґе мав довгі ноги, окрім того й крокував дуже широко, так що п'ятнадцять кроків перетворилися на досить значну відстань, хоча справу псували кляті бар'єри, які справді видніли недалеко один від одного. Звичайно, Ферґе хотів бути чесним. І все-таки під упливом якого душевного затьмарення діяв він, удаючись до всіх оцих заходів, сенс яких був настільки жахливим? Нафта скинув своє хутряне пальто норковим хутром назовні, став, тримаючи в руці пістолет, на одну із зовнішніх ліній, як тільки Ферґе провів її підбором та перейшов до інших позначок. Коли той був готовий, зайняв свою позицію й Сеттембріні, розстебнувши потерту хутряну куртку. Ганс Касторп струсив із себе заціпеніння, яке сковувало його, і поквапно ще раз виступив наперед.

— Панове, — сказав він пригнічено, — не треба діяти зопалу. Незважаючи на все, мій обов'язок...

— Замовкніть! — різко крикнув на нього Нафта. — Нехай дають знак!

Але ніхто знаку не давав. Виявляється, про це не домовились. Очевидно, треба було вигукнути «сходитись!». Але про те, що це мало прозвучати з вуст нейтральної особи, якось не подумали або, принаймні, не згадали. Ганс Касторп мовчав, і ніхто не збирався його замінити.

— Починаємо! — оголосив Нафта. — Вперед, шановний добродію, стріляйте! — вигукнув він своєму супротивникові й сам пішов на нього, тримаючи пістолет на витягнутій руці та цілячись у груди Сеттембріні, — видовище цілком неймовірне. Те саме зробив і Сеттембріні. На третій крок Нафти він, ще не стріляючи, був уже біля бар'єру; Сеттембріні підняв пістолет дуже високо і натис на гачок. Різкий постріл збудив багатоголосу луну. Гори перекидалися звуками та відзвуками, вся долина наповнилася ними, і Ганс Касторп подумав, що зараз мають збігтися люди.

— Ви вистрілили у повітря, — цілком володіючи собою, промовив Нафта й опустив пістолет.

— Я стріляю, куди мені хочеться.

— Ви стрілятимете ще раз!

— І не подумаю. Тепер ваша черга.

Пан Сеттембріні підвів голову й, дивлячись на небо, став не прямо, а трохи боком до супротивника, що виглядало навіть трохи зворушливо. Очевидно, він чув од когось, що не варто підставляти противникові своє тіло на всю його ширину, і діяв згідно з цією вказівкою.

— Боягуз! — вигукнув Нафта, так ніби цим надто людським вигуком, він хотів зізнатися, що коли стріляєш сам, для цього потрібно більше мужности, ніж коли даєш можливість іншому стріляти в себе, і, піднявши пістолет так, як його не піднімають під час поєдинку, вистрілив собі в голову.

Розпачливий, незабутній момент!

І поки гори грали в м'яча різкими відзвуками його злодіяння, Нафта, чи то хитаючись, чи то падаючи, зробив кілька кроків, високо підіймаючи ноги, круто обернувсь усім тілом праворуч і, описавши дугу, повалився обличчям у сніг.

Усі на мить заціпеніли. Сеттембріні пожбурив свого пістолета і перший кинувся до нього.

— Infelice! — вигукнув він. — Che cosa fai per amor di Dio![120]

Ганс Касторп допоміг йому перевернути тіло. Усі побачили темно-червоний отвір біля скроні. Вони поглянули на це обличчя, але найкраще було якомога скоріше накрити його носовою хустинкою, кінчик якої стирчав з нагрудної кишені Нафти.