Розділ шостий

— А мені дуже хотілося б дізнатися, коли це я засуджував національні війни.

— Радий чути...

— Ні, тут я маю підтвердити слушність пана Сеттембріні, — втрутився Ганс Касторп у дискусію, за якою ввесь час стежив, на ходу повертаючи голову то до одного, то до другого і пильно придивляючись ізбоку до того, хто якраз говорив. — Ми з братом не раз мали задоволення балакати з паном Сеттембріні на такого роду теми, тобто, ясна річ, ми більше слухали, як він розвивав свої погляди, прояснюючи кожну деталь. Тож я можу підтвердити, та й мій брат також, звичайно, пам'ятає, що пан Сеттембріні не раз із великим захопленням говорив про принцип руху та бунту й удосконалення світу, сам по собі то не такий-то й мирний принцип, наскільки я розумію, і що цьому принципові треба багато чого подолати, перш ніж він повсюдно переможе й загальна щаслива світова республіка стане можливою. Такими були його думки, хоча висловлені незрівнянно пластичніше та літературніше, ніж у мене. Та одне я запам'ятав дуже точно, таки дослівно. Адже, як людина суто цивільна, навіть трохи злякався, коли він сказав: цей день настане — якщо не голубиними кроками, то на орлиних крилах (от цих орлиних крил я й злякався), й Відень треба розбити вщент, якщо хочеш досягти щастя. Тому не можна сказати, що пан Сеттембріні цілковито відкидає війну. Чи не так, пане Сеттембріні?

— Приблизно, — коротко кинув італієць, розмахуючи ціпочком і позираючи кудись убік.

— Погані справи, — ядуче посміхнувся Нафта. — Власний учень викриває вас у прихильності до війни. Assument pennas ut aquilae...[16]

— Навіть Вольтер підтримував цивілізаторські війни і радив Фрідріхові Другому воювати з турками.

— А замість того він уступив з ними в союз, хе-хе. А потім світова республіка! Я навіть не ризикну допитуватися, що станеться з принципом руху та бунту, коли на землі запанує щастя та єдність. У той момент будь-який бунт перетвориться на злочин...

— Ви чудово знаєте, так само як знають і ці юнаки, що тут мається на увазі поступ людства, що мислиться як безконечний.

— Але ж будь-який рух відбувається по колу, — сказав Ганс Касторп. — І в просторі, і в часі, цього вчить нас закон збереження маси та закон періодичности. Ми з братом якраз недавно про це балакали. Чи можна при замкненому русі без постійности напряму говорити про поступ? Коли я лежу вечорами та дивлюся на зодіак, тобто на ту половину, яка є видимою, і думаю про давні мудрі народи...

— Замість того щоб займатися марними розмірковуваннями та мріяннями, інженере, — перебив його Сеттембріні, — краще б ви більше довіряли інстинктам вашого віку та раси, які мали б вас підштовхувати до дії. Та й ваші заняття природничими науками мали б вам навіяти думку про поступ... Спостерігаючи, як протягом мільйонів років розвивалося життя від найпростішої інфузорії вперед і вгору — до людини, ви не можете сумніватися в тому, що перед людством відчинені безмежні можливості до вдосконалення. Якщо ж хочете дотримуватися самої лише математики, то ведіть свій колообіг від досконалости до досконалости й черпайте втіху в тому, чого вчили мислителі вісімнадцятого сторіччя, що людина була від природи доброю, щасливою та досконалою, і лишень суспільні вади спотворили та зіпсували її й що, критично оцінюючи й виправляючи соціальну структуру суспільства, вона знову має стати й стане доброю, щасливою та досконалою.

— Пан Сеттембріні забув додати, — втрутився Нафта, — що ідилія Руссо є лишень невдалим раціоналістичним перелицюванням церковної доктрини про колишню свободу та безгрішність людини, про її первинну близькість до Бога й до дитячої простоти, до якої вона має повернутися. Та відновлення граду Божого, після усунення всіх земних форм, перебуває там, де дотикаються земля й небо, чуттєве й надчуттєве; благо є трансцендентним, а щодо вашої капіталістичної світової республіки, дорогий докторе, то трохи дивно чути у зв'язку з цим із ваших уст слово «інстинкт». Інстинктивне є завжди національним, сам Бог прищепив людям природний інстинкт, який підштовхнув народи до вособлення в своїх національних державах. Війна...

— Війна, — вигукнув Сеттембріні, — навіть війна, мій добродію, вже змушена була прислужитися поступу, з чим ви безперечно погодитесь, якщо згадаєте деякі події любої вашому серцю епохи, я маю на увазі хрестові походи! Ті цивілізаторські війни досить сприяли економічному та торгівельно-політичному зближенню народів, об'єднавши західний світ під прапором однієї ідеї.

— Ви надзвичайно терпимі до ідеї. З тим більшим пошануванням дозволю собі нагадати вам, що хрестові походи хоч і викликали пожвавлення взаємин, зовсім не призвели до міжнародного нівелювання; навпаки, протиставляючи один народ іншому, вони сприяли розвиткові національної свідомости та дали потужний поштовх до формування ідеї національної держави.

— Ви маєте рацію щодо ставлення народу до духівництва. Так, саме тоді почуття національної та державної гідности почало зміцнюватися й протистояти ієрархічній самовпевненості...

— А тим часом те, що ви називаєте ієрархічною самовпевненістю, є нічим іншим, як ідеєю об'єднання людства під прапором духа!

— Знаємо ми цей дух і красно дякуємо за нього.

— Цілком очевидно, що ваша національна манія не терпить космополітизму церкви, що завойовує весь світ. Хотів би я знати, як вам щастить замирити свій націоналізм із ненавистю до війни. Ваш близький до уявлень античности культ держави мав би зробити з вас прихильника права, і як такий...

— О, ви завели мову про право? У міжнародному праві, шановний добродію, живуть ідеї природного права та людського розуму...

— Ой, облиште, ваше міжнародне право знову ж таки є лише руссоїстським перелицюванням jus divinum[17], яке не має нічого спільного ні з природою, ані з розумом і спирається виключно на откровення...

— Не будемо сперечатися про назви, професоре! Називайте собі, ради бога, jus divinum те, що я шаную як природне та міжнародне право. Головне, що над існуючими правами національних держав здіймається інше, вище та загальне право, яке дає можливість вирішувати спірні питання, вдаючись до третейського суду.