Розділ шостий

— Третейський суд! Від самого лише цього слова мене піднуджує! Міщанський третейський суд, який вирішує питання життя та смерти, який тлумачить волю Божу та визначає історичний шлях! Ось вам і голубині кроки! А де ж орлині крила?

— Громадянська самосвідомість...

— Ой, громадянська самосвідомість сама не знає, чого хоче! Кричать про зниження народжуваности, вимагають зниження вартости шкільної та професійної освіти. А тим часом людей зараз стільки — можна задихнутись у тісняві, і з будь-якого фаху надлишок спеціалістів, боротьба за кусень хліба перевершує жорстокістю всі колишні війни. Широкі площі та міста-сади! Оздоровлення раси! Але навіщо те оздоровлення, якщо за велінням цивілізації та поступу більше не буде війни? Війна була б загальною панацеєю. Оздоровила би расу й навіть припинила падіння народжуваности.

— Ви жартуєте! Це вже не серйозно. Закінчимо цю розмову, та її, до речі, немає сенсу вести далі. Ми вже прийшли, — сказав Сеттембріні й ціпочком вказав братам на будиночок, біля хвіртки якого вони зупинилися. Зовсім скромний будиночок стояв біля в'їзду до «Села», на головній вулиці, від якої його відділяв лише вузький палісадник. Дикий виноград з оголеним корінням вився навколо вхідних дверей і, притискаючись до стіни, простягав велику вигнуту гілку до вікна першого поверху праворуч, яке було вітриною бакалійної крамниці. Ввесь перший поверх займає бакалійник, пояснив Сеттембріні, Нафта наймає помешкання на другому поверсі в кравця, а він сам живе на мансарді. Мирна така студія.

З несподіваною для нього люб'язністю Нафта висловив сподівання, що вони і надалі будуть зустрічатися.

— Заходьте до нас, — сказав він. — Я сказав би: заходьте до мене, якби доктор Сеттембріні, який тут з нами стоїть, не мав би на це більше прав унаслідок давньої вашої дружби. Заходьте, коли забажаєте, як тільки вам закортить провести невеликий колоквіум. Я ціную спілкування з молоддю і певним чином підтримую деякі педагогічні традиції... Якщо наш майстер ложі (він кивнув на Сеттембріні) вважає, що схильність та покликання до педагогіки належать лише буржуазному гуманізмові, з ним доведеться посперечатися. Тож, до скорої зустрічі!

Проте Сеттембріні послався на певні труднощі. Є тут деякі обставини, сказав він. Лейтенантові залишилося провести тут лічені дні, а інженер, звичайно, виконуватиме всі медичні приписи з подвійним запалом, щоб якомога скоріше, за прикладом свого брата, повернутися на рівнину.

Хлопці погодилися з обома, спершу з одним, потім з другим. Уклонившись, прийняли запрошення Нафти й за мить, киваючи головами та знизуючи плечима, визнавали справедливими доводи Сеттембріні. Питання залишилося відкритим.

— Як він його назвав? — перепитав Йоахим, коли вони підіймалися алеєю до «Берґгофа»...

— Здається «майстром ложі», — сказав Ганс Касторп, — я також саме про це подумав. Напевне, якийсь дотеп; вони величають один одного різними жартівливими титулами. Сеттембріні назвав Нафту «princeps-scholasticorum» — також непогано. Схоластики — це ж були вчені мужі середньовіччя, догматичні філософи, якщо хочеш. Гм! Про середньовіччя вони згадали декілька разів, і я пригадав, як Сеттембріні першого ж дня сказав, що тут, у нас нагорі, багато що попахує середньовіччям: нас на це наштовхнула Адріатика фон Мілендонк, власне її ім'я. А тобі як він сподобався?

— Той куций? Не дуже. Хоча дещо з того, що він говорив, мені сподобалося. Третейські суди — це, звичайно, суцільне лицемірство. Але він сам мені не дуже припав до душі, тож хоч хай би він наговорив і сім мішків розумних речей — що з того, якщо людина видається тобі підозрілою. А те, що він трохи підозрілий, ти заперечувати не станеш. Одна лиш історія з «місцем співжиття» була досить двозначною. До того ж ніс у нього єврейський, ти звернув увагу? Та й такі хирляві типи зустрічаються лише серед семітів. Ти що — справді збираєшся його навідати?

— Звичайно ми його навідаємо! — заявив Тане Касторп. — А щодо хирлявости, то це в тобі говорить вояк. У халдеїв також були такі самі носи, що не завадило їм бути добряче обізнаними, і не лише в чорнокнижництві. Нафта теж має щось від чорнокнижника, він мене дуже цікавить. Не казатиму, що я зразу його розкусив, але якщо ми будемо часто зустрічатися, то, може, нам це і вдасться, а водночас наберемося трохи розуму.

— О, боже, тут, нагорі, ти все більше і більше набираєшся розуму зі своєю біологією, ботанікою та незмінними точками повороту. І про час ти став розмірковувати ледь не з першого дня. А приїхали ми сюди, щоб набратися здоров'я, і не розуму, саме здоров'я, щоб зовсім одужати, щоб нас відпустили на свободу та здоровими виписали на рівнину!

— «Тільки в горах живе свобода», — безтурботно проспівав Ганс Касторп. — Для початку скажи мені, що таке свобода, — вже звичайним тоном вів він далі. — Ось Нафта та Сеттембріні також допіру про це сперечалися й ні до чого не прийшли. «Свобода є законом людської любови!» — стверджує Сеттембріні, й це вельми нагадує його предка, карбонарія. Та хоч би яким відважним був карбонарій і яким відважним є наш Сеттембріні...

— Так, він трохи сконфузився, коли мова зайшла про особисту мужність.

— ...мені все-таки здається, що він багато чого побоюється з того, що куций Нафта не боїться, розумієш, і що його свобода та рішучість досить розніжена. Ти думаєш, у нього вистачило б мужности de se perdre ou même de se laisser dépérir?[18]

— Чого це ти раптом заговорив французькою?

— Так просто... Атмосфера тут міжнародна. Цікаво, кому це має більше подобатися: Сеттембріні, який мріє про буржуазну світову республіку, чи Нафті з його ієрархічним космополісом. Ти бачиш, я спухав уважно, але так ні в чому й не розібрався, скорше навпаки, від їхньої розмови в голові ще більша плутанина...

— Так воно завжди. Від цього нікуди не дінешся. Від розмов та дискусій нічого, окрім плутанини, не виходить. Кажу тобі, річ не в тому, які в кого погляди, а в тому, якою є сама людина. А найкраще взагалі не мати жодних поглядів, а виконувати свій обов'язок.

— Тобі добре так говорити, ти — ландскнехт, буття в тебе, так би мовити, суто формальне. А зі мною все інакше, адже я цивільний, а тому якоюсь мірою несу відповідальність... І мене дратує така плутанина, коли один проповідує про світову республіку та рішуче ненавидить війну і, водночас, такий затятий патріот, що вимагає partout[19] кордон на Бреннері і заради цього ладний почати цівілізаторську війну, — а інший, уважаючи державу винаходом диявола та провіщаючи якесь грядуще єднання, за якусь мить уже захищає законність природного інстинкту та висміює мирні конференції. Обов'язково підемо й у всьому розберемося. Хоч ти й кажеш, що тут ми маємо набиратися не розуму, а здоров'я. Але ж і тут повинна бути єдність, а якщо ти в це не віриш, то, значить, ти роздвоюєш світ, а це величезна помилка, маю тобі зауважити.