Спін

- Тепер ви повинні відпочити. Можливо, я можу ще щось зробити для вас?

- Я хотів би ноутбук і папір.

- Я подивлюся ваш багаж. І принесу їх. Ви не тільки лікар, але й письменник?

- Тільки тимчасово. Мені потрібно записати деякі думки на папір.

- Можливо, коли ви відчуватимете себе краще, то поділитеся деякими з цих думок зі мною.

- Напевно. Я б пишався цим.

Вона піднялася з колін.

- Особливо про маленьку чорну зморшкувату людину. Людину з Марса.

Я спав з перебоями протягом наступних двох днів, і прокидався, здивований плином часу, раптовістю ночі і несподіваним ранком, розбуджений закликами до молитви, звуками руху Ібу Інни, Запрошеннями з’їсти трохи рису і варених яєць і періодичним плескотом води у ванній. Ми говорили про щось, але ці розмови розмиваються в моїй пам’яті, і проходять, як пісок крізь сито, і я можу лише сказати, з виразу її обличчя, що я іноді повторювався або забував про те, що вона казала. Світло і темрява, світло і темрява; потім, раптово, Діана поруч з Інною біля ліжка, злегка похмурі на вигляд.

- Він прокинувся, - сказала Ібу Інна. - Вибачте. Я залишу вас наодинці.

І Діана опинилася поруч зі мною.

Вона була одягнена в білу блузку, білу хустку на темному волоссі, вільні сині штани. Вона могла б зійти за типового продавця у будь-якому торговому центрі Паданга, хоча й була занадто високою і блідою, щоб дійсно когось обдурити.

- Тайлер, - сказала вона. Її блакитні очі були широко розкриті. - Ти звертав увагу на свої виділення?

- Так, я дивлюся, щось погано?

Вона погладила мене по лобі.

- Це не так легко, чи не так?

- Я і не очікував, що буде легко.

- Ще пару тижнів і все закінчиться.

Вона могла цього не казати. Я відчував, що препарат почав працювати глибоко в м’язовій і нервовій тканинах.

- Тут гарне місце, щоб перебути цей час, - додала вона. - У них є антиспазмолітики, потрібні анальгетики. Інна розуміється на цьому. - Вона сумно посміхнулася. - Але сталося трохи не так, як ми планували.