Спін

Ед Лайтон повернувся додому раніше.

- Чорт, - прошепотів я, отримавши жорсткий погляд від старшого Лайтона. Він стояв в дверному отворі в бездоганно скроєному сірому костюмі, розглядаючи деталі розібраної косарки, в той час як Джейсон і я втупилися у носки наших черевиків, інстинктивно відчуваючи себе винними, наче ми були спіймані з копією пентхауса.

- Це цікавість чи вандалізм? - нарешті запитав він, його тон передавав суміш презирства і зневаги, цей тон був як усний підпис Еда Лайтона, трюк, який він освоїв так давно, що той став його другою натурою.

- Сер, - сказав Джейсон. - Це ремонт.

- Сподіваюся. Це твоя газонокосарка?

- Ні, але я думаю, пану де Мейєру сподобається, якщо я…

- Але це косарка не пана де Mейєра, чи не так? Пан де Мейер не ремонтує чужі інструменти. Він майже нічого не втратить, якщо я не буду наймати його щоліта. А це станеться, коли моя газонокосилка поламається. - Ед замовк, і тиша після його слів почала розширюватися до тих пір, поки не стала майже болючою. Тоді він сказав:

- Ти вже знайшов проблему?

- Ще ні.

- Ще ні? Тоді тобі краще знайти її.

Джейсон розслабився з майже надприродним полегшенням:

- Так, сер, - сказав він. - Я думаю, після обіду я…

- Ні. Не після обіду. Ти розібрав її на частини, ти і складай, і поверни її такою, як була. Потім можеш бути вільним. - Нарешті Ед звернув свою небажану увагу на мене.

- Додому, Тайлер. І я не хочу знайти тебе тут знову. Ти вже повинен був зникнути.

Я поспішив назовні, у другу половину дня, до сонячних відблисків і жари.

Він не спіймав мене в сараї знову, але тільки тому, що я був достатньо обережний, щоб уникнути його. Я повернувся пізніше, десь біля десятої, коли виглянув у вікно моєї спальні і побачив, що з щілини з-під дверей сараю ще виривається світло. Я взяв залишок курячої ніжки з холодильника, загорнув його в фольгу, і спішно подався туди під покровом темряви. Прошепотів “Джейс”, і той облив мене світлом досить довго, щоб я міг прослизнути всередину.

Він був весь у плямах і розводах від бензину і масла, а двигун косарки був ще тільки напівзібраним. Після того як він проковтнув кілька шматків курки я запитав його, чому він так довго.

- Я міг би зібрати її за п’ятнадцять хвилин, - сказав він. - Але це не діло. Потрібно твердо з’ясувати, яка частина працює неправильно. Крім того, я міг зробити ще гірше, коли почистив карбюратор, яким повітря потрапляє всередину. Або зробити нові тріщини у прокладках. Вони не в дуже хорошій формі. Можливо є тріщина товщиною з волосинку в корпусі карбюратора, але я не знаю, як її виправити. Я не маю запасних частин. І потрібних інструментів. Я навіть не впевнений, що такі інструменти існують. - Його обличчя зморщилося, і на якусь мить я подумав, що він хоче заплакати.

- Кидай це діло, - сказав я. - Піди і скажи Еду, що тобі шкода, - і нехай він тоді думає, як її відремонтувати.

Він подивився на мене так, ніби я сказав щось благородне, але сміховинно наївне.