Спін

Діана сиділа в плетеному кріслі поруч з ліжком. Вона замовила сніданок у номер, - омлет і апельсиновий сік, так що я припустив, що вже настав ранок. Небо за прозорими шторами було синім. Двері на балкон були відчинені, з них віяло приємним теплим повітрям і запахом океану.

- Вибач мені, - сказав я.

- Ти був не в своєму розумі. І я раджу тобі про це забути. Крім того ти, очевидно, мав гарячку. - Вона мяко поклала руку на мій лоб. - І я боюся, що це ще не кінець.

- Скільки ще?

- Тиждень.

- Один тиждень?

- Один.

Я ще не пройшов навіть півдороги цього випробування.

Але світлі проміжки свідомості були корисні для записів.

Графоманія була одним з декількох побічних ефектів препарату. Діана, коли вона проходила таке випробування, якось написала фразу “Хіба я не могла зберегти у пам’яті сотні майже ідентичних повторів на чотирнадцяти листках паперу?”. Моя власна графоманія була принаймні трохи продуктивнішою. Я складав рукописні сторінки на тумбочці, і поки чекав нового приступу лихоманки, перечитував те, що написав, пробуючи виправити невідповідності в моєму розумі.

Діана провела день поза готелем. Коли вона повернулася, я запитав її, де вона була.

- Виходила на зв’язок, - сказала вона мені. І додала, що зв’язувалася з транзитним брокером у Мінанзі, чоловіком на ім’я Джала, для якого імпортно-експортний бізнес служив прикриттям для більш прибуткових брокерських послуг. Усі на причалі знають Джала, сказала вона. Вони розмовляли на причалі напроти божевільно утопічної кібуци, так що не можна було вважати, що справу зроблено, але вона висловила обережний оптимізм.

- Будь обережною, - сказав я. - Тут все ще можуть бути люди, які шукають нас.

- Нікого, наскільки я можу судити, але… - Вона знизала плечима, а потім глянула на ноутбук в моїй руці. - Ти знову записував?

- Це відволікає мене від болю.

- Ти можеш тримати ручку?

- Звичайно артрит мішає, але я можу впоратися з ним. - У всякому разі, я так думав. Відволікання від болю було варте дискомфорту.

Але я писав не тільки тому, звичайно. І це була не просто графоманія. Написане було способом втілювати те, що я відчував, як загрозу.

- Ти дійсно дуже добре записуєш, - сказала Діана.

Я подивився на неї з жахом.