Спін

- Ти читала?

- Ти ж сам попросив мене. Ти просив мене, Тайлер.

- Мабуть я марив?

- Мабуть… хоча ти, здається, вів себе тоді адекватно.

- Я не можу писати при уважній аудиторії. - І я був вражений, що я забув про те, що показував їй написане мною. Скільки ще подій, можливо, вже вислизнули з моєї пам’яті?

- Я не буду читати ще раз, можливо пізніше. Але те, що ти написав… - Вона схилила голову набік. - Я вражена і задоволена, що ти так сильно відчував мене тоді.

- Це навряд чи було для тебе сюрпризом.

- Більшим, ніж ти міг би подумати. Але ось такий парадокс, Тайлер. Дівчина на твоїх сторінках байдужа, майже жорстока.

- Я ніколи не думав про тебе таким чином.

- Але це не тільки твоя думка, ось що мене турбує. Що я така в уяві інших людей.

Я сидів на ліжку, уявляючи, що це акт моєї сили, доказ мого власного стоїцизму. Одак це швидше за все було свідченням того, що знеболююче було тимчасово активним. Я здригнувся. Тремтіння було першою ознакою відродження лихоманки.

- Ти хочеш знати, коли я закохався в тебе? Можливо, я повинен написати про це. Це важливо. Це було, коли мені було десять років.

- Тайлер, Тайлер. Ніхто не закохується, коли йому десять років.

- Це було, коли помер Санкт-Августин.

Августин був живим чорно-білим породистим спрингер-спаніелем, який був у Діани за домашню собаку.

Святий Августин, - так вона називала його.

Вона скривилася.

- Це не дуже приємна історія.

Але я говорив серйозно. Ед Лайтон купив собаку імпульсивно, ймовірно, тому, що він сам хотів чогось подібного, - щоб Великий Будинок виглядав по домашньому затишним, як пара старих шльопанців. Але Святий Августин пручався своїй долі. Він був досить декоративним, але він був також допитливим і пустотливим. Ед зрештою почав зневажати його; Керол Лайтон ігнорувала його; Джейсон був з ним ласкаво-відчуженим. І лише Діана, якій було тоді дванадцять років, прив’язалася до нього. Вони взаємно прикрашали один одного. Усі шість місяців Святий Августин слідував за нею всюди, крім шкільного автобуса. Вони обоє бігали разом на великому газоні літніми вечорами, і це був момент, коли я вперше помітив Діану, - зокрема перший раз я отримав задоволення від простого спостерігання за ними. Вона бігала з Святим Августином, поки не стомлювалася, і дог був завжди терплячим, поки вона не відновлювала дихання. Вона була уважна до потреб тварини, до яких жоден з інших Лайтонів намагався не мати відношення. Вона була чутливою до його настрою такою ж мірою, як і Августин до її.

Я не можу сказати, що саме мені сподобалося у ній. Але в непростій, емоційно напруженій атмосфері сім’ї Лайтонів вона з собакою були оазисом неускладненої нічим любові. На місці собаки я б ревнував її до кожного незнайомця. Замість цього собака показав мені, що Діана була особливою, відмінною від своєї родини у важливих питаннях. Вона сприймала світ з емоційною безпосередністю, в той час як інші Лайтони втратили цю рису або ніколи не проявляли її.