Спін

Джейсон почекав, а потім явно неохоче відповів.

- Багато.

- Скажи нам, - сказала вона ледь чутно.

- Ну добре. Були деякі можливості. З останнього запуску, який вони здійснили, їм вдалося отримати калібруючий сигнал, відбитий від поверхні Місяця. Місяць потроху віддаляється від Землі, ви це знали? На якийсь мізер щороку, але його можна виміряти. Якщо ви виміряєте цю відстань, то у вас буде свого роду грубий календар, тим точніший, чим більше проходить часу. Додам, що час можна виміряти також по зміні положення зірок.

- Як багато часу, Джейсон?

- Пройшло вже п’ять років, і кілька місяців після Знакового жовтня. За бар’єром пройшло трохи більше п’ятисот мільйонів років.

Це було захоплююче число.

Я не міг думати чи щось сказати. Жодного слова. Я онімів. Від легковажного захвату. В цей момент не було чути жодного звуку, - взагалі нічого, крім хрусткої порожнечі ночі.

Тоді Діана, прийнявши цю страшну новину до серця, спитала:

- Скільки нам ще залишилося?

- Я не знаю, скільки. Це залежить від багатьох факторів. Ми захищені, в якійсь мірі, бар’єром, але наскільки він ефективний, цей захист? Але є деякі неминучі факти. Наша зірка смертна, як і будь-яка інша зірка. Вона спалює водень, стає все гарячішою і розширюється, як це заведено серед зірок. Земля знаходиться в зоні розширення, і ця зона неухильно зростатиме до меж Сонячної системи. Як я вже сказав, ми захищені, і в даний момент можемо ні на що не зважати. Але зрештою Земля опиниться всередині геліосфери Сонця, яка поглине її. З деякої певної точки шляху назад просто не буде.

- Як довго, Джейс?

Він кинув на неї жалісливий погляд.

- Сорок, можливо, п’ятдесят років, - сказав він.

4X109 Р.Х.

Болем було важко керувати, навіть з морфіном, який Діана купила за смішну ціну в аптеці в Паданзі. Лихоманка дошкуляла більше.

Біль не був безперервним. Він приходив хвилями, кластерами, ніби бульбашки води, які шуміли і несподівано закипали в моїй голові. Він робив моє тіло вередливим, непередбачуваним. Одного разу вночі я намагався намацати неіснуючу склянку води і розбив нічник, розбудивши пару в сусідній кімнаті.

Прийшовши в себе вранці, з тимчасовим проясненням свідомості, я не пам’ятав про випадок вночі. Але я бачив запечену кров на кісточках моїх пальців, і за головою Діани височів сердитий консьєрж.

- Я дійсно це зробив? - Запитав я її.

- Боюся що так.