Спін

Нічні бої між дорожніми піратами і поліцією робили дорогу, і так довгу, більш небезпечною. Мерехтіння стало ще інтенсивнішим. Під час цього явища рекомендувалося відмовитися від непотрібних поїздок, це офіційно заохочувалося, але ніхто не міг зупинити людей від того, щоб з’єднатися з сім’єю і друзями або навіть просто отримати задоволення від поїздки в автомобілі, поки не закінчувалося пальне або час. Я швидко спакував у пару валіз все, що не хотів залишати, в тому числі і архівні записи, які дав мені Джейс.

Сьогодні Альварадо-автобан був заповнений згустками з рухом в обидва напрями. І у мене було досить часу, щоб подумати про безглуздість того, що я намагався зробити.

Поїхати на допомогу дружині іншої людини, жінки, про яку я колись дбав більше, ніж було необхідно… Коли я закривав очі і пробував уявити Діану Лайтон, цілісний образ не з’являвся, тільки розмиті монтажі моментів і жестів. Діана зачісує волосся назад з одного боку.., спираючись на шерсть Санкт-Августина, своєї собаки. Діана контрабандою приносить інтернет-зв’зок до свого брата в сараї, де на підлозі лежить розібрана газонокосарка. Діана читає вікторіанську поезію в тіні верби, посміхаючись на щось у тексті, який я не розумів: “Літо дозріває в будь-який час”, або “немовля не розуміє…” Діана, чиї найтонші рухи і жести були мені зрозумілі… Завжди малося на увазі, що вона любила мене, але які сили завжди стримували мене, я не міг зрозуміти: її батько, Джейсон, Спін. Напевно Спін, подумав я, він і зв’язав і розлучив нас, замкнув нас в суміжних, але з різними дверми номерах.

Я проминув Ель Центро, коли радіо повідомило про активність поліції на захід від Юма і резервні об’їзди в трьох милях далі по державній дорозі. Я вирішив не ризикувати тривалою затримкою і звернув на місцеве шосе, яке виглядало багатообіцяючим на карті, - півночі по порожній пустелі і можна було доїхати до I-10, яка перетинала державний кордон в районі Блайта.

Дорога стала менш заповненою, але залишилася жвавою. Мерехтіння робило навколишній світ якимось перевернутим, тим яскравішим, чим нижче. Раз за разом товсті вени світла корчилися від північного до південного обрію, наче в мембрані Спіна відкривався перелом, і було видно фрагменти поспішного зварювання.

Я подумав про телефон у кишені, по якому подзвонив Саймон. Я не міг передзвонити: я не мав місцевого номеру Діани і ранчо, якщо вони ще були на ранчо. Я просто хотів, щоб він знову подзвонив. Хотів, і боявся цього.

Рух знову загальмувався, коли дорога підійшла до державного шосе в районі Пало-Верде. Уже було після півночі, і я робив десь тридцять миль на годину в кращому випадку. Я подумав про сон. Мені потрібно було поспати. І я вирішив, що можливо краще поспати, і заодно дати нічному потоку автомобілів час розбігтися. Але я не хотів спати в машині. Це єдине, чого я боявся. Не раз вздовж дороги лежали перекинуті автомобілі, які були покинуті і розграбовані, здалеку схожі на перелякані роти.

Проминувши у південному напрямку невелике містечко під назвою Ріплі я помітив жовтий знак з намальованим будинком у світлі фар, і дві смуги ледь асфальтованої дороги, що відходила від шосе. Я з’їхав на неї. Через п’ять хвилин я був біля закритого в’їзду, за яким колись був мотель, кілька двоповерхових будиночків навколо басейну, які виглядали порожніми під мерехтливим небом. Я вийшов з машини і натис зумер.

Ворота були з дистанційним управлінням, на виду, так щоб можна було відкотити їх з пульта управління на безпечній відстані, і вони була оснащені відеокамерою розміром з долоню на високій жердині. Камера повернулася, щоб вивчити мене, після чого гучномовець, встановлений десь на висоті автомобіля, потріскуючи, подав ознаки життя. Прозвучало кілька хрипів і вищань, я був в змозі розібрати кілька тактів музики. Не запрограмованої музики, просто щось у фоновому режимі. Тоді пролунав голос. Брязкотливий, металевий, і недружелюбний.

- Ми не приймаємо гостей сьогодні ввечері.

Після декількох хвилин я простягнув руку і знову штовхнув зумер.

Голос повернувся.

- Яку частину нашої відповіді ви не розумієте?

Я сказав, що можу заплатити готівкою, якщо це має значення. І що не буду сперечатися про ціну.

- Немає місць. Вибачте, партнере.

- Добре, переведіть камеру на мене і дивіться, я можу спати в машині, і все буде гаразд, якщо я отримаю від вас трохи захисту. Може від’їхати в парк позаду, щоб мене не було видно з дороги?

Довша пауза. Я слухав, як труби переслідували малий барабан. Мелодія була на диво знайома.

- Вибачте. Не сьогодні вночі. Будь ласка, їдьте собі далі.

Знову тиша. Минула ще хвилина. Музика перемістилася у маленький пальмовий оазис в передню частину мотелю. Я знову штовхнув зумер.

Власник обізвався швидко.