Спін

- А що там?

Раптом я впевнився, що він щось мав на увазі.

- З вимкненим звуком. Я не хочу, щоб прокинулася Джоді. Я вже казав вам про Джоді? Моя донька. Їй десять. Її мати проживає в Ла-Хойя, ремонт меблів. Джоді проводить літо у мене. Тут, у пустелі, така її доля, так?

- Так, можливо…

- Але я не хочу, щоб вона прокинулася. - Він подивився і став раптом похмурим. - І чому завжди щось не так? Просто, чому б їй не спати через це? Або до тих пір, скільки вона хоче? Чи, можливо, я повинен розбудити її. Подумати тільки, вона ніколи не бачила Кем. Десятирічна дівчинка, яка ніколи не бачила Тем. Я припускаю, що це може бути її останній шанс.

- Вибачте, я не впевнений, що я розумію…

- Вона інша. Вона не така, як я пам’ятаю. Не те, щоб я був коли-небудь експертом, але в старі часи, якщо ви гуляли під нею досить часу уночі, ви обов’язково зауважили би Кем.

- Гуляв під ким?

Він моргнув.

- Зірки, - сказав він.

Ми вийшли до порожнього басейну, щоб подивитися на небо.

Об’єм не заповнювали протягом тривалого часу. На дні зібрався пил і пісок, і хтось помалював стіни картинками з повітроплавання фіолетовим графіті. Вітер був теплим і зі сходу.

Зірки.

- Бачите? - сказав він. - Небо інше. Я не можу побачити жодного старого сузір’я. Все виглядає начебто вирівняне, як рівна скатертина.

Через стільки мільярдів років це відбулося. Все навкруги, навіть небо, прагне до максимальної ентропії, безладу, випадковості. Галактика, в якій ми живемо, була розкидана невидимим насильством в широкий простір протягом останніх трьох мільярдів років, разом з меншою галактикою-супутником (M41 в старих каталогах), і зірки порозбігалися по небу у безглуздому розростанні. Це було схоже на грубу роботу часу.

Фултон сказав,

- Вам недобре, доктор Дюпре? Може, вам краще сісти.

Ноги справді занадто оніміли стояти. Я сів на прогумований парапет басейну, ноги тепер бовталися у пустоті, і як і раніше дивився вверх. Я ніколи не бачив нічого красивішого і лякаючого водночас.

- Лише кілька годин до сходу сонця, - сумно сказав Фултон.

Ось. На сході, десь над Атлантикою, Сонце повинно вже порушити горизонт. Я хотів запитати його про це, але мене перервали тихим голосом з тіні поруч з вхідними дверями.