Спін

- Лягайте, - закричав Джала, його голос став вищим, верескливим: - Усім лягти, вниз головою!

Я спробував накрити Діану своїм тілом. Палаючий метал падав навколо нас, як град, або хлюпав у темну воду за кораблем протягом декількох нескінченних секунд. Тоді все просто припинилося. Ніщо не падало, крім дощу, м’якого, як шепіт щітки по тарілці.

Ми піднялися. Джала вже штовхав людей по трапу, кидаючи перелякані погляди назад, на полум’я.

- Це може бути не останній! Всі на борт, швидко, продовжуйте, продовжуйте далі! - Він керував сільськими жителями серед екіпажу корабля, який гасив вогонь на палубі та готувався до відплиття.

Дим подався у наш бік, приховуючи насильство на березі. Я допоміг Діані перейти на корабель. Вона здригалася на кожному кроці, її рана почала текти під бинтами. Нарешті ми проминули трап. Двоє матросів негайно почали крутити лебідку, піднімаючи алюмінієву конструкцію трапу позаду нас, їхні руки були на воротах, але очі перелякано шастали по стовпах вогню над берегом.

Двигуни Кейптаун-Мару загуркотіли під палубою. Джала побачив мене і підбіг, щоб взяти Діану під іншу руку. Діана зареєструвала його присутність і спитала,

- Ми вже в безпеці?

- Ні, поки не вийдемо з гавані.

Над зелено-сірою водою неслися звуки сирен і свистків. Кожна плаваюча посудина робила все, щоби дістатися до відкритого океану. Джала подивився на набережну і застиг.

- Ваш багаж, - сказав він.

Він був завантажений на один з невеликих вантажних-самоскидів. Дві пошарпаних валізи з твердої оболонки, повні паперу, фармацевтики та цифрової пам’яті. Ми забули про нього.

- Висувай трап назад, - Джала замахав матросам на палубі руками.

Вони моргнули, не визнаючи його влади. Перший помічник зібрався йти на місток. Джала загородив сходи грудьми і сказав щось люте мовою, якої я не знав. Моряк знизав плечима і наказав висунути трап назад на набережну.

Корабельні двигуни завурчали на більш глибокій ноті.

Я пробіг по гофрованій алюмінієвій конструкції, яка гриміла під ногами. Схопив валізи. Кинув останній погляд назад. Там, на березі, у кінці набережної загін з десятка або близько того чоловіків в уніформі реформістів почали біг в напрямку Кейптаун-Мару.

- Стрибай, - закричав Джала, наче корабель належав йому, - відпливаємо зараз, швидко, швидко!

Трап почали забирати. Я кинув багаж на борт і стрибнув сам.

Звільнена палуба корабля почала рух.

Тоді ще один танк “Авігас” вибухнув, і ми всі полетіли на палубу, дехто зі струсом мозку.

В оточенні снів