Спін

Суховантажник “Кейптаун-Мару” був пристикований в кінці високої бетонної пристані за чверть милі від місця нашої ночівлі. У протилежному від нас напрямку, повз ряди складів та промислових ангарів і жирних червоно-білих танків “Авігас”-холдингу біля воріт порту зібрався щільний натовп докерів. Під шум дощу я чув, як хтось кричав у мегафон. Тоді звуки, які могли бути чи не бути пострілами.

- Гляньте, - сказав Джала, закликаючи мене глянути у заднє вікно автомобіля, Діана на задньому сидінні мучилася з раною у молитовній позі. - Швидше, швидше! - Він повернув лице до водія.

Я кинув останній погляд назад, на натовп, розмитий дощем. Щось розміром з футбольний м’яч високо піднялося над натовпом, спрямовуючи вниз спіралі білого диму. Сльозогінний газ.

Автомобіль рвонув уперед.

- Ці люди не з поліції, - сказав Джала, коли ми котили по пальцю набережної. - Поліція не діяла би так нерозумно. Це Нові Реформісти. Вуличні бандити, яких найняли з нетрів Джакарти, одягнені у державну уніформу.

Уніформа і зброя. І ще сльозогінний газ, який випустили хмарою, що розмилася в дощовому тумані. Натовп почав розпорошуватися по краях.

Почулося віддалене бумп! і в небо піднялася велична вогненна куля.

Джала побачив її в дзеркалі.

- Мій Боже! Який ідіотизм! Хтось, мабуть, вистрілив по танку з нафтою.

Сирени заревіли над водою, коли ми вирвалися на набережну. Тепер натовп дійсно запанікував. Вперше я зміг побачити шеренгу поліції, яка проштовхувалася до закритого входу в порт. Ті, що були в авангарді, несли важке озброєння і оділи чорні з хоботом маски.

Пожежна машина викотила з-під навісу і помчала у бік воріт.

Ми проїхали ще ряд пандусів і зупинилися там, де пірс був на одному рівні з головною палубою “Кейптаун-Мару”. Це був старий вантажник, колись пофарбований у білий колір і тепер іржаво-помаранчевий. Короткий трап був кинутий між головною палубою і пірсом, і перші кілька мінанців уже пересувалися по ньому.

Джала вискочив з машини. Незабаром я вже був з Діаною на вулиці, вона стояла на власних ногах, важко спираючись на мене, джут ми не брали. А Джала вже вів гарячу суперечку англійською мовою з людиною біля трапу: якщо не з самим капітаном, то з кимось наділеним владою, присадкуватим чоловічком з сікхським головним убором, який похмуро стиснув щелепи.

- Це було вирішено кілька місяців тому, - говорив Джала.

- Але не в таких умовах.

- У будь-яких умовах.

- Але без узгодження з керівництвом порту…

- У порту немає керівництва! Дивися!

Жест Джала був радше риторичним. Але коли він махнув рукою на бункери з паливом і газом поблизу головних воріт, один з танків вибухнув.

Я не бачив цього. Повітряна хвиля штовхнула мене на бетон, і я відчув тепло від вибуху на потилиці. Звук був потужний, але схожий на запізнілу думку. Я перекинувся на спину, як тільки зміг рухатися, у вухах дзвеніло. “Авігас”, подумав я. Що вони зберігали тут? Бензол. Гас. Мазут, може навіть сире пальмове масло. Вогонь повинен поширитися, бо недосвідчена поліція стріляла в усіх напрямках. Я повернув голову, щоб подивитися на Діану і побачивв її поруч зі мною, вона озиралася назад, більш спантеличена, ніж злякана. Я подумав: я не чую шуму дощу. А лише голосні, чітко чутні, лякаючі звуки: удари падаючих уламків. Це були осколки металу, деякі горіли. Звуки відлунювали, коли шматки падали на бетонну набережну або сталеву палубу вантажника.