Спін

А за зрілим віком був по бажанню ще один вік, - четвертий.

Багато століть тому марсіанські біохіміки відкрили спосіб продовжити життя людей на шістдесят чи сімдесят років у середньому. Але відкриття не отримало благословення. Марс був радикально обмеженою екосистемою, у зв’язку з нестачею води і азоту. Оброблювані землі, які виглядали так знайомо для Ібу Інни, були тріумфом тонкої, складної біоінженерії. Відтворення числа людей регулювалосяся протягом століть, будучи прив’язаною до оцінок стабільності екосистеми. Ще сімдесят років, додані до середньої тривалості життя озачала демографічну кризу в процесі розвитку.

Та й саме лікування для переходу у довголіття не було простою і приємною справою. Це була глибока клітинна реконструкція. Коктейль високотехнологічних вірусних та бактеріальних препаратів вводили в організм. Ці віруси здійснювали свого роду системне оновлення, виправлення або перегляд послідовності ДНК, відновлення клітин, скидання генетичного годинника, в той час як вирощені в лабораторіях бактеріальні фаги вимивали токсичні метали і бляшки і ремонтували очевидні фізичні вади.

Імунна система чинила опір. Лікування було, в кращому випадку, еквівалентно шеститижневому захворюванню якоюсь важкою виснажливою формою грипу, і супроводжувалися суглобовими і м’язовими болями, слабкістю. Деякі органи входили в свого роду репродуктивне оновлення. Клітини шкіри відмирали і замінювалися в жорсткій послідовності; нервова тканина регенерувалася спонтанно і швидко.

Процес був виснажливим, хворобливим, і у нього були потенційні негативні побічні ефекти. Більшість пацієнтів повідомляли про деяку тимчасову втрату пам’яті. У рідкісних випадках відзначалося тимчасове недоумство і невиліковна амнезія. Мозок, відновлений і перекомутований, ставав трохи іншим органом. І його власник починав трохи відрізнятися від звичайних людських істот.

- Вони перемогли смерть.

- Не цілком.

- Можна зауважити, - сказала Інна, - що з їхньою мудрістю вони могли б зробити це менш неприємним експериментом.

Звичайно, вони могли би полегшити поверхневий дискомфорт при переході до четвертого віку. Але вони не зробили цього. Марсіанська культура включала Четвертий вік в усіх його звичаях болю і всього, що його супроводжувало: біль був однією з обмежуючих умов, що створювала дискомфорт. Не всі вирішали ставати четвертими. Мало того, що перехід був складним і неприємним, жорсткі соціальні санкції були впроваджені в їх законах про довголіття. Будь-який марсіанський громадянин мав право на лікування, безкоштовне і без затримки. Але у четвертому віці було заборонене відтворення, - це було привілеєм третього, дорослого віку. (За останні двісті років у довговічний коктейль були включені препарати, які призводили до незворотньої стерилізації обох статей). Четвертим не було дозволено голосувати на виборах до Ради, - планету могли узурпувати маститі древні у своїх власних інтересах. Але у кожній з п’яти республік був свого роду судовий орган, еквівалент Верховного суду, у який обиралися виключно Четверті. Четверті були і більше, і менше, ніж дорослі, як дорослі були і більші і менші у правах, ніж діти. Більш потужні розумом, менше нерозважливі; вільні в одних аспектах і невільні в інших.

Але я не міг розшифрувати Інні чи собі всі правила і тотеми, які марсіани вклали в медичні технології. Антропологи провели роки над перекладом Вун Нго Венових архівних записів, які велися лише до того часу, поки ці дослідження не були заборонені.

- Але тепер і ми маємо цю технологію, - сказала Інна.

- Деякі з нас. Я сподіваюся, що в кінцевому підсумку всі ми зможемо нею користатися.

- Цікаво, чи зможемо ми використати цю можливість мудро.

- Зможемо. Марсіани зробили це, а марсіани такі ж люди, як і ми.

- Я знаю. Можливо, для них це було звичайною справою. Але як ви думаєте, Тайлер, - чи зможемо ми зняти заборону?

Я подивився на Ена. Він все ще спав. У мріях, можливо, його погляд метався під закритими століттями можливостями, як риба під водою. Його ніздрі роздулися, коли він вдихнув і підстрибування машини кинуло його з боку в бік.

- Не на цій планеті, - сказав я.

У десяти милях вниз по дорозі з Букіттінгі Найон голосно постукав у перегородку між нами і сидінням водія. Це був умовний сигнал: попереду контрольно-пропускний пункт. Швидка допомога сповільнила рух. Інна поспішно встала, зайнявшись приготуваннями. Вона наділа на лице Ена, який одразу прокинувся, неоново-жовту кисневу маску, критично поставившись до його вміння вдавати з себе хворого і закрила свій рот паперовою маскою.

- Залазьте, швидко, - прошепотіла вона до мене.

Так я опинився запакованим у ящик. Кришка вдарилася об прокладку, яка дозволяла повітрю текти всередину, залишивши якісь чверть дюйма між мною і задухою.