Спін

- Транспортування злочинця може потягнути відповідальність.

- Ви вважаєте себе злочинцем, Пак Тайлер?

- Цікаво ви інтерпретуєте деякі акти конгресу.

- Я надіюся, що мені не доведеться інтерпретувати їх взагалі. Будь ласка, не турбуйтеся про це. Я казала вам, що поїздка була відкладена день?

- Чому?

- Через весілля. Звичайне весілля, схоже на ті, які були колись. Весільні звичаї жахливо занепали після появи Спіну, як і все інше. Так як грошей на дорогу і фаст-фуд ресторани немає… Я не вважаю, що гроші це зло, але вони можуть бути страшно їдкою речовиною. Молоді люди трохи поспішають в даний час. Але, принаймні, ми не в Лас-Вегасі в стилі десятихвилинних весіль… Вони ще існують у вашій країні?

Я визнав, що вони існують.

- Ну, тоді ми теж рухаємося в цьому напрямку. Мінанзька традиція весільної подорожі, “Тінгал кербав”. Принаймні, все це буде природнім, буде багато липкого рису і весільної музики. Ви почуваєте себе досить добре, щоб бути присутнім? Принаймні, для музики?

- Я віддам їй перевагу.

- Отже ввечері ми співаємо, а наступного ранку ігноруємо американський Конгрес. Весілля працюватиме на нашу користь, авжеж. Багато руху, багато транспорту на дорозі; ми не дуже впадатимемо в очі, поки наша маленька весільна група буде рухатися до Телук Баяр.

Я спав довго і прокинувся, відчуваючи себе краще, ніж протягом довгого часу до того, сильнішим і більш пильним. Ранковий вітерець був теплим і багатим запахами приготування їжі та скаргами півнів і молотків у центрі села, де будувалася відкрита сцена. Я провів день біля вікна, читаючи і спостерігаючи громадську ходу нареченого і нареченої на їх шляху до подружнього життя. Село Інни було маленьким, і весілля охопило його повністю. Навіть місцеві шопи були закриті протягом дня, хоча для туристів були доступні столи з товарами на головній дорозі. До кінця дня запах запеченої курки і кокосового молока завис у повітрі, а Ен забіг на дуже короткий час з приготовленою для мене їжею.

Ібу Інна, у вишитій сукні і шовковій хустці, відкрила двері недовзі після настання темряви і сказала:

- Одну справу зроблено, тобто я маю на увазі весілля. Залишилися співи і танці. Не хочете подивитись?

Я одягнувся в найкращий одяг, який мав з собою, білі бавовняні штани і білу сорочку. Я нервувався, що мене побачать на публіці, але Інна запевнила мене, що я не буду чужинцем на весіллі і мене не вирізнятимуть в натовпі.

Незважаючи на запевнення Інни я відчував, що кидаюся в очі, коли ми разом ішли по вулиці у напрямку до сцени з музикантами, менше через мій зріст, а більше через те, що я був у чотирьох стінах занадто довго. Вихід з будинку був майже як перехід з води у повітря; раптом я був оточений простором, якого вистачало на всіх. Інна відволікла мене, розказуючи про молодят. Наречений, учень фармацевта у Белубусі, був її молодшим двоюрідним братом. (Інна називала інші означення, ніж двоюрідні брат, сестра, тітка або дядько її кузини; система спорідненості мінанзців використовує точні слова, для яких не існує простих англійських еквівалентів). Наречена була місцевою дівчиною з трохи сумнівною репутацією у минулому. І вони теж збиралися у подорож після весілля. Новий світ манив людей.

Танці почалися в сутінках і триватимуть, як сказала Інна, аж до ранку. Музика транслювалася на все село величезними гучномовцями, а група, яка була її джерелом, сиділа на очеретяних циновках на окремому підвищенні, два чоловіки інструменталісти і дві співачки. Пісні, як пояснила мені Інна, були про любов, шлюб, розчарування, долю, стать. Максимум сексу, виражений в метафорах. Чосера був би вдячний. Ми сиділи на лавці на периферії торжества. Я отримав більше, ніж кілька цікавих поглядів від людей в натовпі, принаймні, дехто з них напевно знав про згорілу клініку і втікача-американця, але Інна була обережна, щоб не дозволити мені стати об’єктом їх розваги. Вона тримала мене біля себе, і поблажливо посміхалася до молодих людей, що крутилися на сцені. Я відчув, що плачу. Моє серце більше не потребувало оранки, а пісня звала до любові. Боже мій, навіщо ця метушня…

Наречений і наречена у вишитому вбранні сиділи на макетах престолів поблизу платформи. Я думав, що наречений це той, з тонкими вусиками батогом, але Інна наполягала, що це наречена. Ми пили кокосове молоко і сміялися. Ближче до півночі багато з старших жінок пішли, залишивши своїх чоловіків, молоді люди повискакували на сцену, сміючись; літні чоловіки, сидячи за столиками, чинно грали в карти, стискаючи їх морщинистими руками.

Я розказав Інні про мою першу зустріч з Вун Нго Венем.

- Але ви не могли запам’ятати це настільки точно, - сказала вона під час затишшя між танцями. - І ваша розповідь занадто спокійна.

- Я не був тоді спокійним. Але намагався не показувати цього.