Спін

- Вибачте. Я ще трохи нездужаю.

- Тоді ви повинні піти додому і поспати. Лікарська порада. У разі удачі завтра ви побачите Ібу Діану.

Вона повела мене вниз бічною вуличкою, далеко від весілля. Музика тривала майже до п’ятої ранку. Але я міцно спав, незважаючи на неї.

Водій швидкої допомоги був худий, мовчазний чоловік у білій одежі з Червоного Півмісяця. Його ім’я було Найон, він потиснув мені руку з перебільшеною повагою і перевів свої великі очі на Ібу Інну, щоб говорити зі мною. Я запитав, чи він нервує з приводу поїздки в Паданг. Інна переклала його відповідь:

- Він говорить що робив більш небезпечні речі з менш вагомих причин. Він каже, що радий зустріти друга Вун Нго Веня. Він додає, що ми повинні рушати як можна швидше.

Таким чином ми одразу залізли в фургон швидкої допомоги. Уздовж одного боку був горизонтальний сталевий ящик, де зазвичай зберігається обладнання. Далі було місце для сидіння. Найон спустошив ящик, і ми перевірили, чи можна було засунути мене всередину, зігнувши ноги в стегнах і колінах і ввігнавши голову в плечі. Ящик пах антисептиком і латексом і був приблизно таким же комфортним, як мавп’яча труна, але ми повинні бути проїхати контрольно-пропускний пункт. Ібу Інна сіла на сидіння в лікарському костюмі, а Ен, покладений на носилки, з усіх сил справляв враження CVWS інфікованого. У гарячому ранковому світлі план здавався більш ніж смішним.

Найон підклав кришку ящика, щоб деяка кількість повітря циркулювала всередині, так що я, ймовірно, не міг задихнутися, але мені посміхалася перспектива провести деякий час у тому, що, по суті було жарким, темно-металевим склепом. Зрештою ми встановили, що я не повинен лежати у ньому, принаймні, поки що. Уся активність міліції, сказала Інна, була зосереджена на новій трасі між Букіттінгі і Падангом, і тому ми поїхали у хвості колони, щоб мати час зреагувати на попередження, перш ніж нас зупинять. Отже я сидів поруч з Інною, а вона опікувалася фізіологічною капельницею (герметичною, без голки) на згині Енового ліктя. Ен був у захваті від своєї ролі і почав репетирувати кашель, що виходив глибоко з легенів, що спровокувало настільки ж театральне невдоволення Інни:

- Ти накурився тих цигарок з гвоздики.

Ен почервонів.

- Це заради реалізму, - сказав він.

- Так? Ну, будь стриманіший, і не виглядай таким задоволеним.

Найон зачинив задні двері і забрався на сидіння водія. Завівся двигун, і ми почали вибоїсту їзду до Паданга. Інна звеліла Ену закрити очі.

- Вдавай, що спиш. Застосуй свій театральний хист. Незабаром його подих перетворився на ніжне фиркання.

- Він провів всю ніч на весіллі, - пояснила Інна.

- Я вражений, що він може спати в таких умовах.

- Одна з переваг дитинства. Або Першого етапу, як марсіани називають його, правильно?

Я кивнув.

- Їх чотири, як я розумію? Чотири градації проти наших трьох?

Так, Інна, безсумнівно, знала. З усіх звичаїв серед марсіанських республік (яких було п’ять), це був той, який найбільше зачарував земну громадськість.

Люди в цілому визнають два або три етапи свого життя; дитинство, юність, зрілість. Деякі додають особливий статус для старості. Але марсіанський поділ був іншим і сформувався під впливом багатовікового вдосконалення у областях біохімії та генетики. Марсіани розділяли свої життя на чотири етапи, відмічені біохімічними змінами в своїх організмах. Від народження до статевого дозрівання вони перебували у дитинстві. Час після статевого дозрівання і до кінця фізичного росту і появи метаболічної рівноваги вважався підлітковим етапом. Руйнування рівноваги або радикальна її зміна чи смерть була зрілому віці.