Спін

Я подивився вгору і побачив силует голови Ена, як ширяючої планети.

- Пак Тайлер! - прошепотів він.

- Ен! Ти налякав мене. - Насправді шок навіть забрав силу з моїх ніг. Мені довелося спертися на стіну, щоб залишитися у вертикальному положенні.

- Впустіть мене! - Сказав Ен.

Так що я босоніж пішов до бічних дверей і відкинув засувку.

Бриз, який кинувся назустріч, був теплим і вологим. Ен з’явися слідом за ним.

- Мені треба поговорити з Ібу Інною!

- Її тут немає. Що сталося, Ен?

Він був глибоко збентежений. Тоді поправив окуляри на кінчику свого носа.

- Але мені треба поговорити з нею!

- Вона поїхала додому ввечері. Ти знаєш, де вона живе?

Ен кивнув з нещасним виглядом.

- Але вона казала, щоб прибігти сюди і сказати їй.

- Що? Я маю на увазі, коли вона сказала це?

- Якщо якийсь незнайомець розпитуватиме про клініку я повинен прибігти сюди і сказати їй.

- Але вона не тут. - Тоді значення того, що він сказав, пробилося крізь туман моєї лихоманки. - Ен, хтось в місті розпитує про клініку Ібу Інни?

Я вмовив його розказати те, що він знав. Ен жив зі своєю родиною в будинку за кафе, в центрі містечка, через три будинки від мера, кепала Деша. Коли наступала ніч, лежачи у своїй кімнаті, Ен міг чути розмови завсідників кафе. Таким чином, він знав енциклопедичний запас місцевих пліток. Після настання темряви у кафе, як правило,збиралися знайомі йому люди, батьки, дядьки і сусіди. Але сьогодні вечері там було двоє незнайомих людей, які приїхали у гладенькому чорному автомобілі, зайшли у кафе, жирні, як буйволи і запитали, не представившись, як знайти місцеву клініку. Ніхто з них не виглядав хворим і ще вони були одягнені в міський одяг, поводилися грубо і трималися, як поліцейські, так що напрям руху, який вони отримали від батька Ена, був розпливчастим і туманним, але посилав їх точно у неправильному напрямку.

Але вони шукали клініку Інни і, отже, незабаром знайдуть її; в містечку такого розміру неправильний напрямок був у кращому випадку лише затримкою. Тому Ен швиденько одягнувся і стрімголов рвонув сюди, як його просили, щоб виконати прохання Ібу Інни і попередити її про небезпеку.

- Дуже добре, - сказав я йому. - Добра робота, Ен. Тепер тобі потрібно піти туди, де вона живе і сказати їй про це наодинці. - У той же час я думав зібрати своє майно і вийти з клініки. Я міг би сховатися в прилеглих рисових полів до появи поліції. Я уже був досить сильний, щоб зробити це. Можливо.

Але Ен схрестив руки і позадкував від мене.