Спін

Великий Будинок зрадив її, і врешті-решт навіть Джейсон зрадив її: наукові ідеї, які він подарував їй як своєрідні подарунки, які здавалося обнадіювали: затишні мажорні акорди Ньютона і Евкліда, довжина Планка (під якою речі більше не вели себе як речі); чорні діри, запечатані своєю щільністю і чорнотою у царство поза причинами і наслідками; Всесвіт, який не тільки розширювався, але й прискорювався в напрямку власного розпаду - усі ці речі стали дивними і відчужливими. Вона сказала мені одного разу (ще тоді, коли Августин був живий), що коли вона занурювала руку у хутро собаки, вона хотіла відчути його тепло і жвавість, а не рахувати удари його серця або думати про великий пустий простір між ядрами і електронами, з яких складалося його тіло. Вона хотіла відчувати дога у цілому, а не як суму страхітливих деталей, не як швидкоплинний еволюційний феномен в житті вмираючої зірки. Було так мало любові і прихильності у цьому житті, що кожен такий випадок повинен бути врахований і збережений на небесах, коли настане зима Всесвіту.

Спін, коли він з’явився, здавалося, повністю відповідав світогляду Джейсона про наявність розумного життя у Всесвіті, де, як ми думали раніше, не було нікого, крім нас. І це життя було дуже потужним, страшено терплячим, і тупо байдужим до переполоху, який почався на Землі. Уявляючи гіпотетиків, можна було швидше уявити гіперінтелігентних роботів або незбагненних істот з чистої енергії, яким незнайомі дотик рук, поцілунок, тепла постіль, або втішне слово.

Якщо вона зненавиділа Спін з таких глибоко особистих причин, а я думаю, що це було так, то ця ненависть у кінцевому підсумку привела її до Саймона Таунсенда і в НК. У НК теології Спін став священною подією, але також і підчиненою релігії, великою, але не такою великою, як Бог Авраама; шокуючою, але менш шокуючою, ніж розп’яття Спасителя або порожня могила.

Я сказав дещо з цього Інні. Вона сказала:

- Звичайно, я не християнка. І навіть не настільки мусульманка, щоб задовольнити місцеві органи влади. Пошкоджена атеїстичним Заходом, - це про мене. Але навіть в ісламі були такі рухи. Люди лепетали щось про імама Махді і Ad-Даджаль Йаджуджа чи Маджуджа з Галілейського моря. Тому що вони думали, що він найкраще пояснював, що відбувається… Я закінчила… - Вона оглянула підошви моїх ніг. - Ви завжди знали це про Діану?

Знав в якому сенсі? Відчував, підозрював, чи працювала інтуїція, - але щоб я це знав завжди, я не міг так сказати.

- Можливо марсіанський наркотик підсумував ваші відчуття, - сказала Інна і вийшла зі своїм підносом з нержавіючої сталі, де була каструля з теплою водою і асортимент губок, залишивши мене думати про це в темряві ночі.

Було троє зовнішніх дверей, що вели в медичну клініку Ібу Інни. Вона провела мене через будівлю, після того як останній записаний на прийом пацієнт пішов з шиною на пальці.

- Ця клініка, - єдине, що я побудувала в своєму житті, - сказала вона. - Занадто маленька напевне, як на ваш погляд. Але людям цього села вона потрібна, бо лікарня в Паданзі досить далеко, і не кожен хоче платити за автобус і витрачати час на дорогу.

Головні двері були вхідні, через них заходили і виходили відвідувачі.

Другі двері були задні, оббиті металевою бляхою і міцні на вигляд. Інна паркувала свій маленький автомобіль в дворику позаду клініки, без асфальту, і користувалася цими дверима, коли прибувала вранці; і замикала їх, коли вирушала додому. Вони були майже поруч кімнати, де я жив, і я навчився розпізнавати дзенькіт її ключів, який звучав невдовзі після першого заклику до молитви з сільської мечеті за чверть милі від лікарні.

Треті двері були бічними, для них трохи далі по коридору було відгалуження, там також розміщувалися склад і туалет. Через ці двері вносили привезені медикаменти і матеріали, і це були також двері, через які приходив і виходив Ен.

Ен був майже таким, яким його описала Інна: сором’язливим, але стійким, досить розумним, щоб сподіватися на медичну освіту, на яку він покладав свої надії. Його батьки не багаті, - сказала мені Інна, - але якщо він отримає стипендію, щоб учитися в новому університеті в Паданзі, або знайдеться хтось бажаючий профінансувати його навчання, тоді хто знає? Село може отримати нового лікаря. Так, як я колись прийшла сюди.

- Ви думаєте він захоче повернутися і практикувати тут?

- He конче. Ми виходимо чи приходимо кудись стабільно. - Вона знизала плечима, ніби це було в порядку речей. А для Мінанга такими речами були сімейний бізнес і традиція посилати молодих людей за кордон, - як частини системи адата зі своїми звичаями та зобов’язаннями. Адат, як консервативна течія ісламу, піддався за останні тридцять років значній модернізації, але поки що виглядав як імпульс під поверхнею мінанзького життя, як серцебиття.

Ен був попереджений, щоб не турбувати мене, але він поступово втрачав свій страх до мене. З дозволу Ібу Інни, коли я був між нападами лихоманки, він намагався поповнити свій англійський словниковий запас, приносячи мені їжу і називаючи її для мене: silomak - клейкий рис; singgang - айам, каррі - курка. Коли я казав “Дякую”, Ен відповідав “Welcome”, і посміхався, показуючи безліч яскравих, білих, але дико нерівних зубів: Інна намагалася переконати його батьків поставити йому дужки.

Інна ділила невеликий будинок в селі з родичами, хоча останнім часом частіше спала в кабінеті клініки, де було лише трохи комфортніше, ніж у мій власній похмурій камері. В деякі ночі, однак, сімейні обов’язки звали її геть; в ці ночі вона не могла визначати мою температуру і стан, обходити мене з їжею і водою, і залишала мені пейджер в разі надзвичайних ситуацій. І я чекав, поки її ключ не гримів у дверях наступного ранку.

Але одного разу вночі я прокинувся від шаленого, дрібного стуку у бічні двері, і почув, як хтось повертав ручку в спробі відкрити їх. Це була не Інна. Не ті двері, не та година. Було за північ, за моїм годинником, десь біля початку найтемнішої частині ночі; Це міг бути хтось з жителів, що жили у місцевих злиденних будиночках, водій з автомобіля, що проїжджав по головній дорозі, чи вантажівка яка намагалася досягти якої-небудь далекої точки до ранку. Можливо, стукав якийсь пацієнт, сподіваючись, що вона все ще тут. Або, можливо, наркоман шукав наркотики.

Ручка повернулася на місце і зупинилася.

Я тихо підвівся і одягнув джинси і футболку. У клініці було темно, все було вимкнене, проникало тільки місячне світло через вікно високо вгорі, яке раптом затьмарилося.