Напрямок

Сулеан подумала: Чи повинна я це робити? Чи зможу я витримати це ще раз?

Звичайно, повинна. Сьогодні теж, як і в будь-який інший день.

*

Еш долав пустелю вже протягом декількох годин після настання темряви, коли рішучість Сулеан зламалася. Налякана думкою про те, що Еш мандрує один вночі, і приголомшена загальною тривогою, яка бігала по станції, як електрика по дротах, через відсутність хлопчика, вона шукала людину, яку вважала найбільш прихильною до неї серед вчителів, її наставника по астрономії, якого звали Локіс. Вона бачила Еша у другій половині дня, - сказала вона йому крізь сльози, вважаючи себе винною. Коли він, нарешті, зрозумів її, то наказав залишитися там, де вона була, поки він не збере пошукову групу.

Група була з п’яти чоловіків і трьох жінок, які знали небезпеки та географію пустелі, і покинула станцію на світанку. Вони їхали на причепі, який тягнув один з кількох маленьких всюдиходів станції, - великі машини були розкішшю на бідній ресурсами планеті. Сулеан дозволили поїхати з ними, щоб показати, де вона востаннє бачила Еша і, можливо, допомогти переконати його повернутися до станції, коли вони його знайдуть.

Більш складні машини, літаючі, які несли оглядові і інші пошукові пристрої, вже були відправлені з найближчого великого міста, але вони прибудуть на слідуючий день. До того часу, поки вони приїдуть, сказав їй Локіс, вони шукатимуть його очима і інтуїцією. На щастя Еш не зміг приховати свої сліди, і незабаром стало очевидно, що він прямував до місця найбільшої концентрації уламків упалих Аб-Ашкен.

Коли експедиція перетнула лінію невисоких горбів, у низькій угловині південної пустелі Сулеан побачила залишки упалих уламків, які уже розкладалися. Машина-візок проїхала поруч зі скупченням висохлих і зруйнованих… ну, речей, це було єдине слово, яке Сулеан могла застосувати до побаченого. Розширені кінці трубок, жовтувато-білі і вищі за двох марсіан височіли над мішаниною куль, пірамід, і викривлених дзеркал. Всі ці речі ніби просто виросли з галькової пустелі і померли. Або майже померли. Кілька перистих утворень, як пір’я величезних птахів, слабо похитувалися на тлі сюрреалістичного пейзажу. Або, можливо, це робив слабкий сухий вітер, допомагаючи їм рухатися.

Сулеан вперше зіткнулася з гіпотетиками, коли побачила очі зміненого Еша. Це була її друга зустріч. Вона здригнулася, незважаючи на спеку, і відскочила, шукаючи захисту білі Локіса.

- Не бійся, - сказав він. - Тут немає нічого небезпечного.

Але вона не боялася, зовсім ні. Це була інша емоція, яка наздогнала її. Чарівність і страх - деяка запаморочлива комбінація з цих двох почуттів. Тут були шматки Аб-Ашкен, фрагменти і речі, які були свідками народження зірок, кістки і сухожилля тіла Бога.

- Це так, ніби я відчуваю їх, - прошепотіла вона.

Або, можливо, це було її власне майбутнє, яке, як вона відчула, насувалася на неї, як вода у повінь.

*

- Будь-ласка, пані Мей, - суворо сказав д-р Двалі. - Як помер хлопчик?

Сулеан дозволила собі трохи задуматися, і не помітила тишу в загальній кімнаті. Був уже пізній вечір. І навкруги було тихо. Вона уявила собі, що може чути звук пустельного вітру і пульсацію у вухах.

- Ймовірно, він помер від виснаження. Ми знайшли його, нарешті, в невеликому поглибленні, його не було видно, поки ми не під’їхали досить близько. Він був у прострації, і ледь дихав. Все навколо нього…

Вона ненавиділа цей образ. Він переслідував її все її довге життя.

- Розказуйте, - сказав Двалі.

- Все навколо нього виросло. Він лежав у свого роду кущах з залишків гіпотетиків. Вони були колючі і небезпечно гострі, як голки з якоїсь крихкої зеленої речовини, не залізні, звичайно, і очевидно, не міцні, але все ще рухливі… і живі, якщо ви сприймаєте цей опис.

- І вони оточували його? - Запитала місіс Ребка, її голос пом’якшав по справжньому.