Напрямок

- Ваші вчені повинні були вивчати ці останки.

- Ах, це, - сказала Сулеан. - Справді, ми вивчали їх. Більша частина наших біотехнологій була отримана через їх дослідження. Навіть препарати для довговічності віддалено отримані з гіпотетичних клітин. Більшість наших фармацевтичних ліків мають у собі певні елементи технології гіпотетиків, - ось чому ми вирощуємо їх при кріогенних температурах, імітуючи середовище сонячної системи.

Марсіанський хлопчик і Ісаак, наскільки я розумію, набагато тісніше пов’язані з сирою матерією пристроїв гіпотетиків. Чи ви думали, що це був якийсь чисто марсіанський фармацевтичний препарат? Яскравий приклад дивовижної марсіанської біотехнології? У певному сенсі це так. Але це і щось інше, також. Щось нелюдське, і по суті некероване.

- Вун Нго Вень приніс цю технологію на Землю.

- Якби Вун виявив старішу, мудрішу культуру, яка, як ми всі передбачали, вже повинна була існувати на Землі, я впевнена, що він був би відвертішим щодо її походження. Але він побачив щось зовсім інше, на жаль. Він довірив багато наших секретів Джейсону Лайтону, який необачно провів експеримент на собі, - і ще Джейсон Лайтон поширив ці секрети серед людей, яким він довіряв, і які виявилися не більш розсудливими.

Сулеан знову шокувала аудиторію. Це були Вун Нго Вень Цзябао і Джейсон Лайтон, імена, які благоговійно звучали серед земних Четвертих. Але вони були смертні люди, врешті-решт. Які піддавалися сумнівам, страхам, жадібності, і поспішним рішенням, через які потім каялися.

- Проте, - сказав нарешті д-р Двалі, - ваші люди могли б сказати про це землянам.

- Це справа Четвертих! - Сулеан була здивована пристрасністю у своєму голосі. - Ви не розумієте. Це не зурет, - вона не могла точно перекласти це слово і всі його нюанси. - Це неправильно, і буде помилкою поділитися цим з незмінними. Незмінні не хочуть нічого знати; ці речі важливі для старих людей, які турбуються про них; приймаючи довголіття вони приймають також цей занадто важкий тягар. Але я поділилася би цим з вами, доктор Двалі, перш ніж ви почали цей проект, якщо б ви не сховалися так добре.

Але Четверті, яким адресувалися її слова, були народжені в рикаючих джунглях, якими була Земля, і не можна було очікувати, що вони її зрозуміють. Земні четверті були чужими. Останній відрізок життя, цілі десятиліття, не означали для них нічого більше за ще кілька років, протягом яких можна дихати. На Марсі всі Четверті були ритуально відділені від решти населення. Коли ви входили в четвертий вік, а надто якщо входили у нього як Сулеан, - за виняткових обставин, - вони приймали його обмеження і погоджувалися жити у відповідності з традиціями Четвертих. Земні Четверті намагалися відтворити деякі з цих традицій, а ця група навіть створила свою общину у пустелі, але це було не те саме.., вони не розуміли тягаря свого положення; тому що не були посвячені в сокровенні знання.

Їм не вистачало, у дещо викривленому розумінні, аскетичної сухості чернецтва марсіанських Четвертих. Але це було те, що Сулеан ненавиділа у Четвертих, які виховали її. На Марсі Четверті ніби перетинали невидимі коридори якогось давнього лабіринту, де вони вимінювали радість на припалий пилюкою авторитет. Але навіть це було краще, ніж анархічна нерозсудливість марно триваючих пороків земної людності.

Д-р Двалі, мабуть відчувши її хвилювання, сказав,

- Але що з дитиною? Розкажіть нам, що сталося з Ешем, Mей.

Те, що сталося з хлопчиком, було простим і жахливим. Все почалося з падіння уламків структур гіпотетиків на Марс.

Це не було абсолютно несподіваним. Марсіанські астрономи відстежували рух пилової хмари протягом декількох днів до її прибуття. Був певний загальний ажіотаж навколо цієї події. Сулеан дозволили піднятися по сходах на високий парапет Бар-Кеа, станції в пустелі, яка служила фортецею в останній війні п’ятсот років тому, щоб подивитися на вогняний феєрверк.

Таких подій у житті могло більше не трапитися, і Сулеан була не єдиною, хто виліз на стіну для спостереження. Бар-Кеа була побудована спиною до відрогів Омодейських гір, у посушливій південній рівнині, де повинно було впасти багато сміття, і яка таємничо поблискувала у світлі зірок. У ту ніч небо пронизувалося падаючими зірками, ніби його різали вогнем, і Сулеан дивилася шоу з напруженою увагою, але зрештою небажана сонливість здолала її, і один з вихователів поклав руку їй на плече і повів вниз, до її ліжка.

Еш теж був біля парапету, і, хоча бачив зелений і золотий жар падаючого сміття, не проявив ніякої зацікавленості.

Повернувшись у ліжко, Сулеан виявила, що її сонливість випарувалися. Вона лежала без сну протягом тривалого часу і згадувала те, що бачила. Вона думала про уламки пристроїв Аб-Ашкен, структури, які їли лід і камінь, жили і помирали протягом тисячоліть у самотніх місцях, віддалених від Сонця, і згоряли, врізаючись в атмосферу. Деякі з цих уламків переживали падіння, і починали свого роду невдале нове життя, в історичних книгах описувалися цікаві нарости дивного механічного характеру, нечутливі до спеки і корозії у повітрі планети. Невже це повториться? Якщо так, то вона буде свідком цієї події? Астрономи сказали, що основна частина уламків впаде недалеко від станції Бар-Кеа. Будучи зачарованою гіпотетиками, Сулеан хотілося бачити живий приклад такої події.

Так, мабуть, думав і Еш.

Дива на станції почалися наступного ранку. Еш був у збудженому стані, кричав мабуть вперше з початку свого дитинства, і один з його вихователів побачив, як він стукається головою об південну стіну своєї спальні. Дехто невидимий розбив його звичайну байдужість.

Сулеан захотіла побачити його, коли почула цю новину, але їй відмовили, причому протягом декількох днів підряд. Для дослідження стану Еша були викликані лікарі. Хлопчика лихоманило і він глибоко, непробудно спав. Всякий раз, коли він прокидався, то просив, щоб його випустили на подвір’я.