Напрямок

Роберт Чарльз Вілсон

Друга книга Спін-серії

НАПРЯМОК

Роман

- Анотація -

Отримавши дуже високу оцінку читачів і критиків, “Спін” Роберта Чарльза Вілсона виграв вищу нагороду наукової фантастики, - премію Хуго за кращий роман.

У продовження “Спіну”, Вілсон веде нас до наступного світу, - планети, тераформованої таємничими гіпотетиками для підтримання людського життя, яка періодично з’єднується з Землею через Арку, що височить на сотні миль над Індійським океаном. Люди починають колонізувати новий світ, і, як і очікувалося, нещадно експлуатують ресурси планети, головним чином великі родовища нафти в західних пустелях Екваторії.

Молода жінка Ліза Адамс намагається розкрити таємницю зникнення свого батька десять років тому. З Туком Фіндлі, колишнім моряком і пілотом, вони прибувають на планету тоді, коли разом з кометним пилом туди ж прилітають древні залишки машин гіпотетиків. Незабаром цей, здавалося б, гостинний світ стане насправді дуже чужим, - природа і час стануть суб’єктами невідомого.

НАПРЯМОК

Усе неминуче змінюється і проходить довгий шлях змін від моменту свого народження. І деколи доводиться сплачувати взаємні штрафи і компенсації за різні несправедливості за статутом часу.

Анаксімандер

ЧАСТИНА ПЕРША

34 СЕРПНЯ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Влітку його дванадцятого року, - коли почався літній зорепад, - хлочик Ісаак виявив, що він міг вказати де Схід а де Захід із закритими очима.

Ісаак жив на краю Великої Пустелі, яка знаходилася на заході великого континенту Екваторія на планеті, яка була сполучена з Землею незбагненними істотами, так званими гіпотетиками. Люди дали планеті цілу купу грандіозних міфологічних або або холодно наукових назв, але найбільш поширеною була назва Новий світ (у будь-якій зі ста або більше мов, які вже були представлені на планеті), або Екваторія, по назві найбільш широко заселеного континенту. Це були речі, про які Ісаак дізнався, коли навчився читати.

Він жив у компаунді з цегли і саману, далеко від найближчого міста і був єдиною дитиною в поселенні. Дорослі, з якими він жив, воліли зберігати деяку дистанцію між собою і рештою світу. Вони були особливими і не бажали цього обговорювати. Ісаак теж був особливим, про що вони казали йому багато разів. Але він не був у цьому впевнений. Він не відчував себе особливими. А ще частіше відчував себе набагато менш особливим.

Іноді дорослі, особливо д-р Двалі і пані Ребка, запитували Ісаака, чи був він самотній. Він не був самотнім, у нього були книги, він мав відеобібліотеку, щоб заповнити свій час. Він став студентом, і вчився в хорошому темпі, якщо не швидкому. У цьому, Ісаак підозрював, він був розчаруванням для його опікунів. Але книги і відеоуроки заповнювали його час, а коли вони були недоступні, навколо був природній світ, який став йому свого роду німим, байдужим другом: гори, сірі, зелені та коричневі, що спускалися до посушливої рівнини, утворюючи мішанину зі скель і піску. Рослинність тут була бідною, оскільки дощ йшов тільки в перші місяці весни і то зрідка. У сухому кліматі росли незграбні рослини з прозаїчними назвами: бочкоподібні огірки, сумчасті лози. У дворі був сад, де були посаджені кактуси з фіолетовими квітами і високі кущі рулоних квітів, які добували вологу з повітря. Іноді чоловік на ім’я Радж зрошував сад водою з насоса, який діставав її з глибин землі, і такими ранками пахло багатою мінералами водою: сталевий аромат, що поширювався на кілометри. З початком поливу землерийки ховалися під паркан, комічно бігаючи по плитах двору.

Дні Ісаака проходили в м’якій однаковості на початку літа його дванадцятого року, як і в будь-яке інше літо, але його сонний світ добіг кінця, коли в один з таких днів з’явилася стара жінка.

Вона прийшла просто, пішки.