Напрямок

- Він був проведений, - зізналася Сулеан, - так.

- Чи правда, що у вас є особистий досвід участі у ньому?

На цей раз вона трохи подумала, перед тим як відповісти.

- Так. - Історія її виховання була широко відома серед земних Четвертих.

- Чи не могли б ви поділитися цим досвідом з нами?

- Я не хочу говорити про це, причини в основному особисті. Спогади досить болісні.

- Проте.., - сказала пані Ребка.

Сулеан закрила очі. Вона не хотіла згадувати ті події. Пам’ять приходила до неї, непрохана, надто часто. Але пані Ребка була права, хоч Сулеан і ненавиділа це визнавати. Час прийшов.

Хлопець.

Хлопчик у пустелі. В марсіанській пустелі.

Він помер у посушливій південній провінції Бар-Кеа, утікши з біостанції, де народився і провів усе своє життя.

Сулеан була того ж віку, що й хлопчик. Вона народилася не в Бар-Кеа, але не могла згадати ніякого іншого дому. Її життя до Бар-Кеа було лише трошки довшим, ніж історія, яку розказали їй її вчителі: історія про дівчину, яку змило разом з родиною під час повені на річці Пайя, і яка була врятована біля повітряного фільтра на греблі в трьох милях нижче за течією. Її батьки загинули, а маленька дівчинка, на ім’я Сулеан, була настільки важко поранена, що могла бути врятована тільки глибоким біотехнічним втручанням.

Зокрема, мозок Сулеан можна було відновити, використовуючи той же процес, який використовувався, щоб продовжити життя і створити Четвертих.

Лікування було більш-менш успішними. Її пошкодження тіло і мозок були реконструйовані згідно з шаблонами, записаними на її ДНК. Зі зрозумілих причин, вона нічого не пам’ятала про своє життя до аварії. Її порятунок був другим народженням, і Сулеан відновлювала знання про світ, як їх набуває немовля, - вчилася говорити і повзати, перш ніж зробила перші (або другі) боязкі кроки.

Але недоліком лікування, яке було причиною того, чому воно так рідко використовувалося в якості медичного втручання, була зміна звичайної тривалості життя, воно також переривало природний цикл розвитку життя. У період статевого дозрівання у кожної марсіанської дитини розвивалися глибокі зморшки, які робили марсіан такими відмінними від землян. Але з Сулеан цього не сталося. Вона залишилася, всупереч марсіанським стандартам, безстатевою і з рівною гладкою шкірою дорослої дитини. Коли вона дивилася в дзеркало, навіть сьогодні, то неминуче згадувала про щось рожеве і несформоване: личинку, яка звивалась у гнилому пеньку. Щоб захистити її від принижень, її взяли до себе і виховали Четверті, які врятували їй життя, у Бар-Кеа - фортеці серед пустелі. На станції вона мала сто поблажливих, дбайливих батьків, і бігала серед сухих пагорбів Бар-Кеа на дитячому майданчику.

Єдиною дитиною на станції був хлопчик на ім’я Еш.

Вони не дали йому повного імені, тільки Еш.

Еш був народжений для зв’язку з гіпотетиками, хоча, як здавалося Сулеан, він заледве міг спілкуватися з людьми навколо нього. Навіть з Сулеан, яка складала йому компанію, він рідко говорив більше, ніж кілька слів. Еша тримали окремо, а Сулеан дозволяли гуляти з ним тільки призначений час.

Тим не менш, вона була його другом. Для Сулеан не мало значення, що нервова система хлопчика була нібито сприйнятлива до неясних сигналів інопланетних істот, - не більше, ніж для Еша мало значення те, що вона була рожевою, як мертвий плід. Їх унікальність ставила їх в однакове становище, і, таким чином, вони стали друзями.

Четверті в Бар-Кеа теж рекомендували їм дружбу. Вони були розчаровані довготривалим мовчанням Еша і зовнішніми проявами його нудно-нормального інтелекту. Він був старанний, але байдужий. Він сидів з широко розкритими очима в класі, де його вчили дорослі, призначені для нього, і поглинав розумну кількість інформації, але він був байдужий до цього. У небі було повно зірок, і пустеля була повна піску, але зірки і пісок для Еша, можливо, помінялися місцями по ступеню важливості. Говорив він до гіпотетиків, чи вони до нього, ніхто не міг сказати. Він вперто мовчав, коли його розпитували про це.