Напрямок

Невже Роберт Адамс відмовився від кар’єри і сім’ї, щоб приєднатися до цієї спільноти? Інстинктивна відповідь Лізи була такою ж, як її матері: ні. Він не покинув би їх, незалежно від того, була така спокуса чи ні.

Але були докази, які підривали цю віру. Перед зникненням він спілкувався з незнайомими людьми за межами університетського містечка. Ці люди входили в його дім, і не були пов’язані з університетом, люди, яких він не представляв своїй сім’ї, і мета візитів була неясною. І Четверті розповсюджували спеціальне звернення серед академічної спільноти, - лікуванню вперше було піддано вченого на ім’я Джейсон Лоутон, - серед них він вважався заслуговуючим довіри, і звернення, насамперед, поширювалося серед інтелектуальної еліти. І, чорт візьми, можливо у місіс Адамс є краще пояснення?

Місіс Адамс не мала. Як і Ліза.

Розслідування залишилося безрезультатним. Через рік матір Лізи замовила переїзд до Каліфорнії для себе і своєї дочки, образившись на Новий світ за порушення її добре спланованого життя, але не показуючи цього, принаймні зовні. Зникнення людей у Новому світі не було чимось невичайним, і ставало предметом не одного розслідування. Мовчання було кращим вибором, ніж спекуляції на цю тему. Ліза вивчила цей урок. Як і її матір, Ліза сховала свій біль і цікавість у темному куточку свідомості, де зберігалися всі немислимі версії. По крайній мірі до її шлюбу з Брайаном і їхнього переїзду в Порт-Магеллан. Раптом ці спогади відновилися: рана заболіла знову, ніби ніколи не заживала, і її цікавість, як вона виявила, пересилила її спокій, і стала цікавістю дорослої людини, а не дитини.

Тоді вона почала задавати питання колегам і друзям батька, деякі досі жили в місті, і неминуче ці питання вели до тих, хто брав участь в співтоваристві Четвертих в Новому Світі.

Брайан спочатку намагався бути корисним. Він не любив її спеціального розслідування, тому що вважав потенційно небезпечним задавати такі питання, і Ліза подумала, що це ще одна зі зростаючої кількості емоційних розбіжностей між ними, але вона терпіла його і навіть скористалася його DGS повноваженнями, щоб стежити за деякими людьми.

Наприклад за жінкою на фотографії.

- Насправді у мене є дві людини, - сказала вона Тукові. Коли вони покидали будинок у Новому світі, Ліза врятувала кілька речей, які її матір хотіла викинути, в тому числі і диск з фотографіями своїх батьків за роки, проведені у Порт-Магеллані. Більшість з них були відзняті на вечірках в будинку Адамсів. Ліза вибрала деякі з цих фотографій, і показувала їх старим друзям сім’ї, сподіваючись розшукати тих, кого вона не знала. Вона зуміла визначити імена принаймні більшості з них; і виділила темношкіру літню жінку в джинсах, сфотографовану в дверях з натовпом набагато краще одягнених членів професорсько-викладацького складу, ніби вона опинилася серед них випадково. Вона здавалася зніяковілою і знервованою.

Ніхто не був в змозі її назвати. Брайан запропонував запустити картинку через програмне забезпечення DGS по розпізнаванню зображень, можливо що-небудь з’явиться. Це було останнє, що змусило Лізу відчути, що благодійність Брайана, - акт щедрості, - він кинув перед нею, як бомбу, щоб відвернути її від шляху до розлучення, - і вона прийняла пропозицію з попередженням, що це нічого не змінить.

Але пошук виявився результативим. Та ж жінка пройшла через митницю Порт-Магеллана всього кілька місяців тому. Вона була включена в список пасажирів, як Сулеан Mей.

Назва виплила знову у зв’язку з Туком Фіндлі, який пілотував чартерний рейс, який Сулеан Mей замовила, над горами і пустелею, до місця, яке називалося Могила Кубеліка, до якого Ліза намагалася злітати кількома місяцями раніше, щоб вішукати ще одну людину.

Тук терпляче вислухав її. А тоді сказав,

- Вона не була балакучою. Заплатила гроші. Я висадив її на злітно-посадковій смузі Могили Кубеліка і це все. Вона нічого не говорила про своє минуле або чому вона летить на захід. Чому ти думаєш, що вона Четверта?

- Вона не сильно змінилася в п’ятнадцять років. Це означає, що вона може бути четвертою.

- Що ж, ймовірно найпростіше пояснення вірне. Твій батько прийняв лікування і почав нове життя під новим ім’ям.

- Можливо. Але я не хочу вірити в гіпотезу. Я хочу знати, що сталося насправді.

- Допустим, ти дізнаєшся правду, і що тоді? Це зробить твоє життя кращим? А може ти дізнаєшся щось таке, що тобі не сподобається. І тобі доведеться почати траур знову.

- Принаймні, - сказала вона, - я буду знати, що моя жалоба справжня.

Як часто траплялося, коли вона згадувала свого батька, вночі вона мріяла про зустріч з ним живим.

Спочатку вона більше згадувала про нього, ніж мріяла: коли вона була з ним на веранді їхнього будинку на пагорбі в Порт-Магеллані, і він говорив з нею про гіпотетиків.