Напрямок

- Добрий, - сказав він, пробуючи омлет.

- Дякую.

- Як іде робота над книгою, яку ти пишеш? - Спитав він.

Вона здригнулася. Книги, чи умовно кажучи, виправдання для продовження свого перебування в Екваторії, не існувало. Вона казала людям, яких знала, що пише книгу, тому що вона була журналісткою за фахом і тому, що це здавалося правдоподібним, - написати після невдалого шлюбу книгу про свого батька, який зник з невідомих причин, коли родина знаходилася тут десять років тому, і їй було п’ятнадцять.

- Помаленьку, - сказала вона.

- Ніякого прогресу?

- Кілька інтерв’ю, кілька хороших бесід зі старими колегами батька в американському університеті. - Все це було правдою. Вона занурилася у вивчення історії своєї родини, але ще не написала чогось більшого, ніж примітки.

- Я пам’ятаю ти казала, що твій батько був зацікавлений Четвертими.

- Він цікавився багатьма дослідженнями. - Роберт Адамс прибув до Екваторії як частина угоди Геофізичної служби з американським університетом. У Новому світі він викладав курс геології і проводив польові дослідження на далекому заході континенту. Книга, над якою він працював по справжньому, стосувалася дослідження планети-артефакту, Нового світу, де геологічна історія побувала під глибоким впливом гіпотетиків.

І так, він також був зачарований спільнотою Четвертих, - у приватному порядку, не професійно.

- Жінка на фотографії, яку ти мені показувала, - спитав Тук, - вона Четверта?

- Ймовірно так. - Наскільки вона справді хоче з нею поговорити?

- Звідки ти знаєш?

- Тому що я бачила Четвертих раніше, - сказала Ліза, відкладаючи виделку і повертаючись до нього обличчям. - Ти хочеш почути всю історію?

- Якщо ти хочеш її розказати.

Ліза почула слово - “зник” - стосовно батька вперше через три дні після того, як він не приїхав додому з університету, через місяць після її п’ятнадцятиріччя. Місцева поліція прийшла, щоб обговорити справу з матір’ю, тоді як Ліза слухала все з коридору що вів до кухні. Її батько пропав безвісти, він залишив роботу як завжди, поїхав у звичному напрямку, а десь між американським університетом та їх орендованим будинком у Порт-Магеллані, вище пагорбів, він зник. Не було ні очевидців, ні доказів.

Але слідство тривало. Прозвучало питання про його захоплення Четвертими. Мати Lise була допитана, на цей раз чоловіками, які носили ділові костюми, а не форму: службовці від Департаменту геномної безпеки. Містер Адамс висловлював зацікавленість Чевертими: чи був його інтерес особистим? Чи він, наприклад, висловлювався на предмет довголіття? Він страждає від яким-небудь з дегенеративних захворювань, які могли бути вилікувані марсіанським лікуванням для довголіття? Чи можливо він був надзвичайно стурбований смертю? Нещасний у сім’ї?

Ні, казала мама Лізи. Насправді, те, що вона сказала, найчастіше було “Ні, чорт візьми” - Ліза згадала, як вони допитували її матір на кухні, пили нескінченні чашки іржавого коричневого чаю і чули, “Ні, чорт візьми, ні”.

Тим не менше, версія прозвучала. Сімейні люди в Новому Світі, окрім своєї сім’ї, часто спокушалися атмосферою вседозволеності та ідеєю Четвертого віку, додатковими тридцятьма роками або близько того, які додавалися до очікуваної тривалості життя…

Ліза повинна була визнати, що певна логіка в цьому була. Її батько був би не першою людиною, яку зманили з родини обіцянкою довголіття. Три десятиліття тому марсіанин Вун Нго Вень приніс на Землю техніку для продовження людського життя, - лікування, яка змінювало навіть поведінку, не кажучи вже про тіло. Заборонене практично усіма урядами на Землі, лікування поширювалося в Новому Світі підпільною спільнотою Четвертих.