Напрямок

Тук встав і глянув на стіну і невеликий отвір, який зробили копаючі коріння дерев.

Ліза вхопила його рукою. Тому що він не повинен був йти туди, де все хитається і тріщить: ні.

Він відсторонився. Вона буде пам’ятати, як його передпліччя вислизнуло з її руки. Як кращі і гірші спогади, цей стане незабутнім. І буде переслідувати її довгими ночами решту її життя.

Але вона не могла зупинити його, і не могла змусити себе послідувати за ним.

Всередині було темно. Тук майже спіткнувся об тіла Діани Дюпре, перш ніж побачив, як Ісаак і д-р Двалі стоять один проти одного біля зігнутих полиць з і стіни з блоків, яка пішла тріщинами. Двалі хотів схопити хлопчика, а Ісаак відступав від нього, не бажаючи бути спійманим, і Тук чув низький голос жебрацтва Двалі під рев цього чортового вітру, який прийшов з нізвідки, і, здавалося, готовий відірвати цілий континент від тіла планети. Він бачив достатньо див сьогодні, у останній день свого життя, але він зареєстрував ще одне моторошне диво: шкіра обличчя хлопчика стала молочно-білою і злегка світилася, очі палали золотими свічками, а тіло стало свого роду прозорим ліхтарем, де ребра виднілися крізь рвану і брудну сорочку.

- Ісаак, - сказав Тук, і хлопчик повернувся до нього. - Все добре. Пролом зроблено. Ти можеш піти.

Ісаак подивився на нього з вдячністю.

Потім вітер видав звук, схожий на рев якогось монстра-корабля, що залишає гавань, і всі руїни, які були над ними, почали падати.

Сулеан Мей утримувала Лізу Адамс своїми руками коли руїни над складом сипалися і ущільнювалися. Хвиля бетонної пилюки і розпорошеної штукатурки, зібрана страшенним смерчем, сипалася там.

- Стій, - вмовляла Сулеан. - Ти не зможеш допомогти їм зараз.

Ліза боролася інстинктивно. Тоді вся сила вихлюпнулася з неї, і Сулеан повела жінку, обнявши за плечі, м’яко погойдуючись. Найбільш жахливою була остаточність останньої руйнації, подумала Сулеан. Ніхто не зміг би там вижити.

Потім вона переглянула свою думку.

Очі троянд, раніше зігнуті вітром, переорієнтували свою увагу на руїни.

- Дивись, - сказала Сулеан.

Терпляче, дерева почали ще раз копати.

ЧАСТИНА ШОСТА

РОЗПОРЯДНИК ЧАСУ

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Зрештою все закінчилося, - коли не залишилося нічого від великого блискучого лісу, крім деяких нерухомих і швидко зігниваючих стебел, коли темпоральна Арка закінчила свою роботу і розсипалася в прах, коли пустеля Руб-аль-Халі заспокоїлася і лягла спати ще на десять тисяч років, - і Ліза повернулася в Порт-Магеллан.

Небо було чистим і з півсотні кораблів стояли на якорі в гавані, хоча й не так багато, як раніше, або як буде знову, можливо, коли нафтова промисловість буде відновлена і оживе туристичний бізнес.