Напрямок

А потім присіла на купу сміття, і застогнала.

Двалі відразу зрозумів, що розповів йому хлопчик. Це було трохи більшим, ніж він собі уявляв, - що Ісаак стане містком для контакту з гіпотетиками - і з дивовижною різницею: Ісаак зміг скопіювати спогади Анни Ребки, перш ніж вона померла. Вона жила в ньому. Як і марсіанська дитина Еш.

Він прошепотів,

- Анна?

Ніби міг викликати її з тіла хлопчика як фокусник витягує приз. Але лише очі хлопчика змінилися якимось невловимим чином, і кути його губ опустилися вниз, наче з огидою, і це було схоже на те, як Анна дивилась на нього останнім часом.

Тоді Двалі сказав те, чого не сподівався сам, хоча слова були логічними і неминучими, як останній крок на довгому шляху:

- Візьми мене з собою, - сказав він.

Хлопчик відступив від нього, хитаючи головою.

- Візьми мене з собою, Ісаак. Де б ти не був, куди б не пішов, візьми мене з собою.

Підтримуючі стелю балки заскрипіли, наче вся вага в світі сконцентрувалася на них. Почувся звук, схожий тріск, з яким ламається дерево.

- Ні, - сказав хлопчик спокійно і твердо.

Це було нестерпно. Невдача, коли він був так близько. Дуже близько! І ще тому, що голос, який відмовив йому, звучав як голос Анни.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Сулеан Мей лежала на землі біля смуги роз. Ліза поборола страх перед коренями машини гіпотетиків і разом з Туком відтягла її на більш безпечне місце від купи сміття, яка розривалася вітром.

Тук нахилився над марсіанською жінкою і спитав,

- Де інші?

На якусь мить їм здалося, що Сулеан не може говорити. Вона відкрила рот, потім закрила його. Вона в шоці, подумала Ліза.

- Мертві, - марсіанка, нарешті опанувала себе. - Діана померла. Анна Ребка…

- Що з Ісааком?

- Живий. Двалі шукає його всередині, там. Чому вони не виходять? Там небезпечно!